Ганна Бондар про архітектурний стиль

Дуже часто люди пишуть – приведіть Київ до одного архітектурного стилю. Але проблема не в стилі як такому. Насправді, яке суспільство – така й архітектура.

На міську архітектуру дуже сильно впливає політика. Якщо це імперія, то, скоріше за все, будуть зводити палаци; якщо це давня Греція, то обов‘язкові пусті площі, де люди зможуть збиратися; якщо це “совок” – то будуть проспекти, щоб їздили танки.

Наступним фактором є економіка: якщо вона потужна, то міста розбудовуються. І, нарешті, на архітектуру впливає ідеологія. Отже, якщо у нас сьогодні олігархія, дикий капіталізм і постмодернізм, то й архітектура відповідна.

Віктор Зотов про форму і зміст

Ідеєю для створення навіть кварталу, не те що цілого міста, має бути якість життя, безпека, щастя.  Мова не про стиль, не про фасади.

 

Стратегія розвитку міста – це бачення його з точки зору політики, економіки, інфраструктури, екології

Стратегія розвитку міста – це бачення його з точки зору політики, економіки, інфраструктури, екології

Як свідчить досвід прогресивних міст світу, створюють умови для щастя безпека, відсутність алкоголіків, подовження життя – те, що ми не звикли розглядати в генплані. Тому сьогодні треба змістити акценти з форми на зміст, у широкому сенсі. І тоді спитати себе – невже справа дійсно у фасаді з пінопластовими елементами?

Навіть коли ми дискутуємо про зовнішню рекламу, варто говорити не про те, наскільки вона дисонує із фасадами історичних будівель, а про те, наскільки вона шкодить нашій свідомості, налаштовуючи на надлишкове споживання.

Віктор Зотов: “Сьогодні треба змістити акценти з форми на зміст, у широкому сенсі”

Віктор Зотов про планування міста

Ми й досі потерпаємо від наслідків «совка». Є генеральний план міста, який, начебто, має визначати його розвиток, але всі реальні процеси відбуваються не прозоро, не відповідно до плану, а в сусідньому ресторані, де справжні гравці «вирішують питання». Дуже багато моментів, які сильно впливають на якість нашого життя та на розвиток міст, просто не розглядаються офіційно. Очікування, що з’явиться інституція або людина, яка у патерналістському стилі створить правильний генплан, який буде відповідати на всі питання, – хибне.

Одноосібна творчість – не вихід, ніхто не прийде і не намалює на генплані ідеальні лінії для загального добробуту мешканців. Технічний і раціональний підхід, з виконанням цілого списку пунктів, виявляється набагато ефективнішим.

Ідеєю для створення навіть кварталу, не те що цілого міста, має бути якість життя, безпека, щастя

В європейських містах існує не “master plan”, а “guiding plan”. Цей підхід полягає в організації процесу горизонтального та вертикального спілкування між реальними гравцями, яких набагато більше, ніж ми звикли думати.

Є думка, що існує два кола: перше – влада, бізнес і профі, з якими та для яких все зрозуміло, та друге – люди, які чогось не розуміють, знаходяться десь унизу. Мені здається, що все дещо складніше. Існує дуже розрізнене суспільство та відокремлені гравці, які мають знайти механізми продуктивного спілкування. Не хтось на когось впливає і щось роз’яснює, а всі роблять свій внесок за допомогою модератора. І місія архітектора – пошук інструментів для того, щоб кожен знайшов свій інтерес у фінальному продукті.

Стратегія розвитку міста – це спільний концепт, це бачення міста з точки зору політики, економіки, інфраструктури, екології. І розуміння, що насправді потрібно людям, що створює якість життя – ключ.

А потім йти треба від загального до деталей. Щоб бути продуктивним, потрібно дві речі: загальне бачення ідеального бажаного результату (стратегія) та розуміння конкретного наступного кроку, сміливість його зробити.

В Україні дуже часто створюється архітектурний продукт, який нікому не потрібен, бо його робить проектний офіс на замовлення забудовника без включення громади в процес. Має бути розмова, потім концепт – загальне бачення, потім ескізний проект, потім проект, і тільки далі – проектна документація. Примірка, зміни і “апгрейд” проекту має відбуватися протягом всього цього процесу.

Ганна Бондар: “Якщо у нас сьогодні олігархія, дикий капіталізм і постмодернізм, то й архітектура відповідна”

Ганна Бондар про діалог

Місто постійно змінюється, зафіксувати його в документі, запланувати його вигляд на 50 років вперед неможливо. Якщо у нас в країні демократія (чи ми до неї прагнемо), то підхід “партія сказала, значить так і буде через роки” – неприйнятний.

Хто ж має приймати рішення, планувати розвиток? На моє переконання, що більше людей будуть брати участь у цьому процесі, то кращим буде рішення. Так ми зробили у проекті “Територія Гідності” (відкритий конкурс на визначення кращої ідеї Меморіального комплексу Героям Небесної Сотні).

Тиск і з боку громади, і влади був дуже сильний, всі хотіли пам’ятник – і швидко. Але ми, замість визначати номінації та критерії одноосібно, розпочали цикл щотижневих відкритих публічних дискусій.

До нас приходили дуже різні люди: професура, бородаті митці, студенти, майданівці, прості домогосподарки – всі, кого цікавила тема. Це відбувалось півроку. Спочатку у мене було відчуття, що я розчинилась у плюралізмі чужих думок. Але потім серед надзвичайної кількості протилежних думок, у діалозі, ми змогли знайти найкраще рішення, що задовольнило всіх.

 

Що більше людей братимуть участь у плануванні розвитку міста, то кращим буде рішення

Що більше людей братимуть участь у плануванні розвитку міста, то кращим буде рішення

Процедура громадських слухань на сьогодні існує тільки для містобудівної документації та полягає у листуванні, де громадяни мусять вказувати – що конкретно їх не влаштовує та обґрунтовувати це нормативами. Це – не зустрічі, не воркшопи, не дискусії.

В Європі є дві процедури: формальна, як у нас, але краще врегульована та інтерактивніша,  та неформальне проектування. Перед тим, як креслити, треба поговорити з людьми та прийняти спільне рішення. Це знімає напругу на першій стадії. Такий план, після затвердження місцевою радою, має шанс бути реалізованим, бо мешканці не будуть проти, бізнес – вже висловився про готовність інвестувати.

На те, щоб за допомогою іноземних експертів розробити перші подібні процедури та підходи в Україні, у нас пішов рік. Але процес йде, повернення до кулуарних практик, як у 2012 році, вже не буде.

Ганна Бондар про рекламу

69% гравців станом на листопад 2015-го вважають слабкою стороною цього ринку надмірну кількість рекламних конструкцій: кожна третя просто займає місце “в піку конкуренту” і не окуповується. З тим, що на пам’ятках архітектури не має бути реклами, неочікувано погодились всі учасники процесу.  Скоро це питання почнемо врегульовувати на законодавчому рівні. Це займе десь п‘ять років.