Метапізнання допомагає вийти за власні межі й, за необхідності, спостерігати за власними думками зі сторони. Це дозволяє побачити, як те, що ви думаєте, впливає на те, що робите, і на результати, які отримуєте. А також помітити, як ваші дії позначаються на інших людях.

Існує чимало метакогнітивних технік, які можна опанувати. Цікаво те, що метакогнітивні навички, засвоєні в одній ситуації, можна переносити на нові завдання.

Дев’ять запитань

Один з інструментів – це ставити собі запитання до, під час і після виконання будь-якого завдання:

– Перед початком: чи схоже це на те, що я вже робив раніше? Чого я хочу досягти? З чого варто починати?

– Під час виконання завдання: чи на правильному я шляху? Що я можу зробити інакше? Кого я можу попросити про допомогу?

– Після виконання завдання: що мені вдалося? Що я міг би зробити краще? Чи можу я застосувати те, чому навчився, до інших ситуацій?

Момент, коли ми стикаємося з тим, чого не розуміємо, і відчуваємо розгубленість, є важливою частиною розвитку самоусвідомленості

Момент, коли ми стикаємося з тим, чого не розуміємо, і відчуваємо розгубленість, є важливою частиною розвитку самоусвідомленості

Як пізнавати ефективніше?

Перш за все, варто зрозуміти – якими є прогалини у ваших знаннях, чого ви не знаєте. Колись міністр оборони США сказав: «Звіти, в яких йдеться про те, чого не сталося, завжди цікаві для мене. Адже існують відомі відомі, речі, які ми знаємо, що знаємо. Також ми знаємо, що є відомі невідомі.  Але є й невідомі невідомі – те, чого ми не знаємо й не здогадуємося про це. І ось остання категорія є найскладнішою».

Якщо ми усвідомлюємо, чого саме не знаємо, – то маємо більше можливостей виправити це. А якщо ні, то ризикуємо стати занадто самовпевненими (це називається ефектом Даннінга-Крюгера). Якщо вам здається, що ви вже знаєте все у певній сфері, то ви не матимете стимулу рухатися далі.

Момент, коли ми стикаємося з тим, чого не розуміємо, і відчуваємо розгубленість, є важливою частиною розвитку самоусвідомленості. Тому його потрібно не уникати, а навпаки – прагнути. Наприкінці виконання складного завдання запитуйте себе: «Що було для мене найбільш незрозумілим?». І звикайте до думки, що спантеличеність – це природна частина навчання.

По-друге, потрібно правильно ставити цілі. Вони мають бути одночасно складними та реалістичними. Занадто прості цілі не допомагають розвиватися, а нереалістичні неможливо втілити, отже, вони руйнують нашу віру у власні сили.

По-третє, варто практикувати рефлексивне мислення. Зокрема, розмірковувати над тим, які упередження ви маєте та як вони впливають на ваше життя. Дуже корисним для цього може бути формат есеїв, у яких ви викладаєте власні думки про різні поняття, явища, твори, моральні дилеми тощо. Так ми вчимося думати про своє мислення, кидаємо виклик своїм упередженням, починаємо мислити гнучкіше.

Наприкінці виконання складного завдання запитуйте себе: «Що було для мене найбільш незрозумілим?»

Наприкінці виконання складного завдання запитуйте себе: «Що було для мене найбільш незрозумілим?»

Якщо ви чогось навчаєтесь, то можна щотижня письмово відповідати на такі запитання:

– Чого мені було навчитися найпростіше? Чому?

– Чого – найскладніше? Чому?

– Які стратегії навчання виявилися найефективнішими? А які не спрацювали?

– Що я зроблю інакше наступного тижня?

І, нарешті, корисним інструментом метапізнання є ведення щоденника. У нього можна записувати, що ви робили, про що думали, як почувалися. Поступово це стає звичкою, і людина починає автоматично аналізувати своє мислення.

За матеріалами blog.innerdrive.co.uk, edutopia.org