Дитинство та юність Гайдеґґера пройшли в Мескірху – невеликому містечку, розташованому на півдні Німеччини, біля Швабського моря. Пізніше деякі сучасники та біографи називали його «чарівником з Мескірху» та «швабським даосом». Навчаючись у католицькій семінарії, мислитель писав: «Я все глибше усвідомлюю, що всі мої прагнення вкорінені у рідному ґрунті». Під час навчання у Фрайбурзькому університеті він захопився ідеями антимодернізму. У написаній в 21-річному віці статті розмірковував про неприйняття сучасної йому епохи, якій властива зовнішня культура, надпомірно прискорений темп життя, прагнення нового, що руйнує всі основи, миттєві спокуси та бездумне перестрибування через глибинний духовний зміст життя.

В 1933-му, після приходу нацистів до влади, Гайдеґґер став ректором Фрайбурзього університету (обіймав цю посаду один рік), а невдовзі після цього – членом націонал-соціалістичної партії, яким залишався до завершення Другої світової війни. Це породило надзвичайно суперечливе ставлення до постаті мислителя, зокрема в середовищі європейських інтелектуалів. Дехто вважав, що творчість філософа ніяк не пов’язана з його політичними поглядами, інші – навпаки.

Коли в 1947 році Герберт Маркузе, учень Гайдеґґера, висунув до мислителя вимогу публічно відмежуватися від нацистської ідеології, той відповів, що це неможливо, бо не хотів опинитися в товаристві тих прихильників нацизму, які заявляли про перехід на іншу світоглядну позицію, щоб відкрити собі шлях до кар’єри у післявоєнній Німеччині. Вимогу громадськості диференціюватися від вбивства мільйонів євреїв Гайдеґґер вважав жахливою. Бо, як пише в книзі «Німецький майстер та його час» Рюдигер Сафранські, якби він зробив це, то висловив би мовчазну згоду із судженнями тих, хто приписував йому співучасть у геноциді. Після війни філософ був позбавлений права викладання і зміг повернутися до цієї діяльності лише у 1951 році.

За словами Сафранські, філософія допомогла Гайдеґґеру вирватися із тенет політичних інтриг; зроблена помилка стала уроком – з того часу до орбіти його духовних пошуків увійшла проблема особливої схильності духа до спокуси влади.

Буття і час

Фактично вся філософія Гайдеґґера є пошуком відповіді на запитання: що таке буття? Мислитель звертає увагу на те, для нас «буття» є чимось очевидним. Ми вживаємо слово «бути», не розуміючи його сутності. А наукова думка, як вважав Гайдеґґер, не спроможна чітко розмежувати спосіб буття людини і фізичних об’єктів, що фактично означає ігнорування поняття «буття», його екзистенційний сенс. «Життя людства розійшлося з буттям, захопившись гонитвою за сущим», – пише філософ.

Час – це не просто середовище, в якому ми рухаємося, – він є чимось, що ми породжуємо

Час – це не просто середовище, в якому ми рухаємося, – він є чимось, що ми породжуємо

Присутність та тимчасовість – ці два поняття характеризують буття. Час – найважливіша характеристика, що висвітлює перебування людини в цьому світі, в реальності, де вона знаходиться. Сенс людському існуванню надають його скінченність, тимчасовість. Якби люди постійно думали про свою смертність, життя набуло б зовсім іншого сенсу, емоційного забарвлення та значущості.

За Гайдеґґером, історія буття має декілька періодів. Це давньогрецька епоха, коли все відбувалося ніби на відкритій сцені, де люди та світ спільно грали свої трагедії і комедії; тоді людина усвідомлювала всевладдя та повноту буття, яке залишалося для неї чимось таємничим. У християнські часи буття було пов’язано з Богом, а у нову добу воно перейшло до «наступального просування». Гайдеґґер писав: людський суб’єктивізм досягає найбільшого загострення, а потім стає організованою однаковістю. Вона стане найнадійнішим інструментом повного (а саме технічного) володарювання над Землею.

Одну з перепон для істинності буття мислитель вбачав у надмірній раціональності своїх сучасників: «Ми демонструємо властиве раціоналітичності мислення нерозуміння сутності персонального потоку життя, коли очікуємо та вимагаємо, щоб він завжди залишався таким само повноводним і потужним, яким буває у найбільш благословенні миті. Такі прагнення народжуються з нестачі внутрішньої смиренності перед таємничим та благодатним характером будь-якого життя. Ми маємо навчитися терпляче чекати на моменти наднапруженої інтенсивності… і утримувати ці миті в собі: не так насолоджуватися ними, як брати їх із собою до подальшого життя».

Про нудьгу і час

Гайдеґґер описує нудьгу як велику порожнечу, чорну діру екзистенції, мить, коли взагалі нічого не відбувається – коли марнується час. Тобто це час у чистому вигляді, його проста присутність. Мить, коли людина зауважує, як минає час, тому, що не може його ані «вбити», ані провести з користю для себе.

Мислитель запитує: як сприймається час, коли нема нічого, що могло б його заповнити? Він не хоче «минати» – зупиняється, утримує людину в інертній нерухомості, зачаровує її. Цей стан всеосяжного оціпеніння дозволяє виявити, що час – це не просто середовище, в якому ми рухаємося, – він є чимось, що ми породжуємо.

Якби люди постійно думали про свою смертність, життя набуло б цілком іншого сенсу, емоційного забарвлення та значущості

Якби люди постійно думали про свою смертність, життя набуло б цілком іншого сенсу, емоційного забарвлення та значущості

Але якщо ніщо не рухається, людина має змусити рухатися себе. «Час, що зачаровує-сковує» (у стані нудьги) також є причиною вимушеного перебування на вістрі можливості. Інакше кажучи, у стані нудьги людина помічає, що ніщо не має значення і не буде мати, якщо вона сама це значення не створить.

Das Man

Ще в юнацькому віці в Гайдеґґера сформувалося уявлення про два протилежні світи. Перший – це той, до якого він належав, мешкаючи у рідному Мескірху та навчаючись у семінарії; другий – «зовнішній» світ міського життя. З одного боку, вповільнений світ, де цінуються важка праця та наполегливість; з іншого – світ швидкоплинний та поверхневий, схильний до миттєвих насолод. Мешканці одного світу звикли мислити глибоко, не боятися складнощів та залишаються вірними собі; мешканці іншого – легковажні, шукають найпростіших шляхів та, здебільшого, просто марнують себе. Пізніше у філософії мислителя ця схема втілилась у протиставленні понять «справжності» (чи «власного» буття) і «несправжності» («невласного» буття»).

У гайдеґґерівському аналізі «несправжності» сучасники пізнавали реальність, що їх оточувала: масову культуру, неврастенічне суспільне життя, потужну індустрію безглуздих розваг, фрагментарність та дріб’язковість духовного життя. У такому світі «кожний виявляється кимось іншим і ніхто не є собою». Тобто головує Das Man – людина знеособлена.

Саме Das Man, вважав мислитель, є ключовою постаттю у демократичній системі. Він писав, що демократична публічність керує тлумаченням світу та виявляється у всьому правою. І тільки тому, що є нечутливою до усіх відмінностей та справжності. У такій системі істини опускаються до рівня звичайних думок. І в таких умовах найкомфортніше почуває себе людина знеособлена, – вважав Гайдеґґер.

Мислитель не дає однозначної відповіді на запитання, як подолати «несправжність» у політичній сфері. Але у праці «Буття та час» він цитує слова графа Йорка фон Вартенбурга: «Державно-педагогічним завданням міг би стати підрив стихійної суспільної думки і заохочування освітою індивідуальної думки та поглядів. Тоді замість так званої суспільної совісті – цього радикального відчуження – знову набувала б сили індивідуальна совість, тобто совість як така».

Про здатність мислити і бездумність

Наголошуючи, що здатність мислити є невід’ємною частиною буття, мислитель звертає увагу на бездумність, що посилюється. Він зауважує, що це руйнує саму серцевину сучасної людини, яка рятується втечею від мислення.

Людина блукає – вона завжди знаходиться на шляху блукань

Людина блукає – вона завжди знаходиться на шляху блукань

Ця втеча, на думку філософа, і є основою для бездумності. Сьогоднішня людина буде заперечувати цю втечу. Скаже, що ніколи ще не було таких далекосяжних планів, такої кількості досліджень у найрізноманітніших сферах. Дійсно, без такого мислення не обійтися – але це лише його один з його різновидів. Коли ми плануємо, досліджуємо, то заздалегідь розраховуємо на певні результати. Таке мислення зводиться до розрахунків, навіть якщо воно не оперує цифрами і не використовує калькулятор чи комп’ютер. Обчислювальне мислення неспинно розраховує нові, все більш вигідні можливості. Воно не може заспокоїтися, одуматися та прийти до тями. Це не мислення, що осмислює. Воно не здатне побачити сенс, який є у всьому, що існує.

У полоні техніки

У всіх сферах буття людину все щільніше оточуватимуть сили техніки, – писав Гайдеґґер. Це сили, які щохвилини кличуть людину до себе, прив’язують її, тягнуть за собою та нав’язуються їй у вигляді певних технічних пристроїв. Ці сили вже давно переросли нашу волю і здатність приймати рішення, оскільки не людина створила їх.

Вихід з такого полону мислитель бачить у «відстороненні від речей та відкритості до таємниці». На його думку, це дасть нам можливість жити у світі інакше. Це обіцяє новий ґрунт для вкорінення, на якому ми зможемо стояти та вистояти у світі техніки, вже не боячись його.

Деякі цитати Мартіна Гайдеґґера:

– Що вищим стає середній рівень, тим менше він потребує рівня вище середнього.

– Філософствувати – означає обходитися без лідера.

– Суперечка з розумом, коли мова йде про вирішальні кроки у житті держави, неминуче призводить до катастрофи.

– Людина блукає – вона завжди знаходиться на шляху блукань.

– Смерть у найповнішому сенсі є феномен життя.

– Істина – це виклик духу.