Філософ-імператор
Марк Аврелій (121—180) народився у відомій римській родині. Його батько рано помер, і вихованням хлопця зайнялися найближчі родичі. Особливу роль зіграв прадід Катілій Север (двічі консул імперії), котрий оточив свого вихованця найкращими вчителями. Серед них був Аполлоній Халкедонський, філософ-стоїк, один з тих, хто долучив юнака до цього вчення. Пізніше Марк Аврелій писав, що успадкував від нього вільнодумство й обачливість, прагнення неухильно керуватися нічим іншим, крім розуму, та залишатись вірним собі при нестерпному болю, втраті дитини й важкій хворобі.
«На його прикладі я наочно переконався, що в одній особі найбільша наполегливість може поєднуватися з поблажливістю, – писав він. – Коли доводиться з трудом розтлумачувати що-небудь, я не дратуюся і не виходжу з себе, бо бачив людину, яка вважала досвідченість та майстерність у передачі глибоких знань найменшим зі своїх достоїнств.»
А видатний оратор Корнелій Фронтон навчив Марка Аврелія розуміння того, що тиранія тягне за собою наклеп, лицемірство, і що, взагалі, люди, які вважаються в нас аристократами, відрізняються безсердечністю і черстві душею.
Юнака не цікавила розкіш, бої гладіаторів, гонки колісниць та інші розваги, якими захоплювались римляни. Його кумиром був Епіктет, представник пізньої Стої. Молодого Аврелія вразив аскетичний спосіб життя цього мислителя, який він намагався наслідувати: наприклад, облаштував собі ліжко з одних дощок.
У віці сімнадцяти років Марк Аврелій був наближений до двору імператора Адріана, який незабаром обрав його спадкоємцем престолу. Вибір Адріана був зумовлений, в першу чергу, особистісними якостями юнака: його благочестям, добротою і винятковою чесністю, за що йому було даровано прізвисько Verissimus (Надправдивий). У 40 років Марк Аврелій став шістнадцятим імператором Римської імперії. Він ненавидів війну, вважаючи її розбоєм, але вісім (за деякими свідоцтвами, дванадцять) із дев’ятнадцяти років свого правління провів у походах, захищаючи кордони імперії.
Постійно думай про те, якими є люди, визнання яких ти прагнеш
Постійно думай про те, якими є люди, визнання яких ти прагнеш
«Шануй богів і піклуйся про благо людей. Життя коротке; єдиний же плід земного життя — благочестивий настрій і діяльність, згідна із загальним благом», — цією тезою філософа Марка Аврелія керувався імператор Цезар Марк Аврелій Антонін Август. Історики називають період його правління (161-180) felice tempore — «щасливим віком» Стародавнього Риму. Засади відповідальності правителя перед законом, піклування держави про громадян, реєстрація новонароджених — такими були деякі нововведення, закладені Марком Аврелієм. Відкривалися сиротинці, притулки для незаможних, школи, де молоді римляни могли вивчати філософію.
За словами одного із римських істориків, «він виявляв винятковий такт у всіх випадках, коли було потрібно або утримати людей від зла, або спонукати їх до добра. Він робив поганих людей хорошими, а хороших — чудовими, спокійно переносячи глузування деяких.»
Під час однієї із військових кампаній Марк Аврелій захворів та, за свідоцтвом його біографа Капітоліна, свідомо прискорив свою смерть: він почав утримуватися від їжі та пиття з наміром померти.
Капітолін так описує реакцію на смерть імператора: «Такою була повага до цього великого правителя, що в день похорону, незважаючи на загальну скорботу, ніхто не вважав за можливе оплакувати його долю. Оскільки всі були переконані: він повернувся в обитель богів, які лише на час дали його землі.»
Разом з Марком Аврелієм померла його мрія про державу, де головують розум і честь. Правління його сина Коммода ознаменувалось казнокрадством, розпустою та насиллям. Коммод знищив практично все, паростки чого було закладено батьком. Римська імперія, руйнуючи себе зсередини, рухалась до неминучого краху. З усіх плодів зусиль Марка Аврелія тільки його думки пережили століття.
Наодинці з собою
«Роздуми» було відтворено з нотаток, знайдених після смерті Марка Аврелія. В основному мислитель писав їх під час військових кампаній. Він не ставив за мету когось наставляти и чи повчати. Це розмова з самим собою — рефлексії філософа-стоїка, який зміг перемогти в собі кесаря.
Як врятуватись від марнославства
«Справа філософії проста й скромна: не дати затягнути мене на стежку марнославства», — так бачив Марк Аврелій значущість своїх філософських занять. Він писав: «Тебе захоплює жалюгідна слава? Подивися, з якою швидкістю все занурюється в забуття, як зяє вічність, безмежна в обидві сторони, який порожній будь-який відгомін, якими мінливими та нерозбірливими є ті, хто начебто хвалить тебе, і який вузький окреслено для тебе простір. Адже вся земля — це точка. Який же куточок в ній займає твоє місце?»
Ніщо не здатне так вводити в оману, як марнославство; найбільше воно підводить тебе тоді, коли здається, що ти зайнятий найсерйознішою справою
Ніщо не здатне так вводити в оману, як марнославство; найбільше воно підводить тебе тоді, коли здається, що ти зайнятий найсерйознішою справою
Коли Рим славив імператора за перемогу над сарматами, він нагадав собі й про те, що не зміг не піддатись самолюбству, і про своє ставлення до насилля та війни: «Павук пишається тим, що зловив муху; а серед людей один пишається тим, що підстрелив зайця, інший — що зловив рибу сіткою, хтось ще — що подолав вепра чи ведмедя, а цей — сарматів. Але хіба не є вони всі розбійниками, якщо розібратись в їхніх спонуканнях?»
Вміння бачити сутність речей — ось що може допомогти захистись від цієї підступної людської слабкості: «Якщо будь-які речі здаються нам такими, що безумовно заслуговують нашого схвалення, слід оголити їх, опустити всю їхню суєтність та усунути ореол, який надається їм вигадками. Бо ніщо не здатне так вводити в оману, як марнославство; найбільше воно підводить тебе тоді, коли здається, що ти зайнятий найсерйознішою справою.»
Про взаємодію з іншими людьми
Чи варто шукати в людях досконалості? Марк Аврелій вважав: «Коли тебе обурить чиясь безсоромність, негайно запитай себе: чи можливо, щоб в світі не було безсоромних людей? Ні, не можливо. Отже, не вимагай неможливого. Адже й ця людина — одна з тих безсоромних, які повинні бути у світі. Хай це ж питання буде у тебе напоготові й стосовно людини віроломної, а також стосовно будь-кого, хто вчиняє якийсь проступок. Подумай, чи не слід тобі звинувачувати самого себе в тому, що ти не очікував від такої людини подібних проступків. Хіба розум не спонукав тебе до роздумів стосовно того, що це дуже ймовірно?»
Також він радив: «Постійно думай про те, якими є люди, визнання яких ти прагнеш. Яке їхнє панівне начало? Зазирнувши до джерела їхніх переконань та прагнень, ти не будеш ані звинувачувати їх за мимовільні гріхи, ані потребувати їхнього визнання.»
Але як би критично не ставився філософ до людської природи, в кожній людині він бачив ближнього, бо всі люди є часткою єдиного впорядкованого Цілого, яким керує загальний розум.
Марк Аврелій міркував так: «Зранку слід говорити собі наперед: зустрінуся з суєтним, з невдячним, зухвалим, з хитруном, з жадібним… Все це сталося з ними через незнання добра і зла. А я побачив в природі добра, що воно прекрасне, в природі зла, що воно ганебне, а ще, в природі того, хто грішить, що він споріднений зі мною — не по крові, а причетністю до розуму… І що ні від кого з них не можу я зазнати шкоди — адже в ганебне ніхто мене не ввергне. А на спорідненого собі не можу я гніватись або триматися в стороні від нього, бо ми народилися для спільної справи, як ноги і руки, як вії, як верхній ряд зубів і ряд нижній.»
Про несправедливість
Несправедливість, за Марком Аврелієм, є порушенням волі загального розуму: «Той, хто чинить несправедливість, впадає в безчестя. Адже природа Цілого створила розумні істоти одну для одної, й тому вони повинні допомагати одна одній в міру гідності, і аж ніяк не шкодити. Очевидно, що той, хто переступає через це бажання природи, виявляє безчестя по відношенню до найстаршого із божеств.»
Життя слід будувати як сукупність окремих дій та бути задоволеним, якщо кожна з них відповідає своєму призначенню
Життя слід будувати як сукупність окремих дій та бути задоволеним, якщо кожна з них відповідає своєму призначенню
Правила життя
«Праведні помисли, загальнокорисна діяльність, мова, нездатна до брехні, та душевний настрій, який з радістю приймає все, що відбувається, як необхідне та передбачене — як те, що випливає із загального начала та джерела», — це, за словами Марка Аврелія, єдине, до чого слід ставитись серйозно. Ось правила, які повинні скеровувати наше життя.
По-перше, роби лише те, що велить розум. Це панівна частка твоєї істоти, що спрямовує дії на користь людей. По-друге, вмій змінити свою думку, якщо хтось вказав на твою помилку або зумів переконати тебе. Але змінювати свою думку можна тільки відповідно до справедливості, загальної користі й тому подібного, а не тому, що новий погляд здається легшим, приємнішим або обіцяє славу.
Не роби нічого ані проти своєї волі, ані в протиріччі із загальним благом, ані як людина необачлива чи така, що піддається впливу будь-якої пристрасті. Не висловлюй свою думку в пишних формах, не захоплюйся ані багатомовністю, ані багаторобством.
Життя слід будувати як сукупність окремих дій та бути задоволеним, якщо кожна з них відповідає своєму призначенню. Ніхто не може перешкодити тобі в цьому. Навіть зовнішніх перешкод немає для діяльності справедливої, розсудливої та продуманої. Якщо ж ти вже натрапив на нездоланні перешкоди, тоді, завдяки спокійному ставленню до них та розумінню умов їх виникнення, слід діяти інакше, але у відповідності з тими ж твердими життєвими принципами, про які йшлося вище.
Користь і шкода
За мислителем, користь і шкоду слід розглядати крізь призму неподільності Цілого й всіх елементів, що його формують. Він писав: «Що не завдає шкоди граду, не шкодить і громадянину. Щоразу, коли виникає уявлення про шкоду, застосовуй наступне правило: якщо це не принесе шкоди граду, то не принесе й мені. Якщо ж граду заподіяно шкоду, то потрібно не гніватися на винного, а вказати йому на оману.»
Вміння володіти собою
Наставники-стоїки виховали в майбутнього імператора неймовірно високу дисциплінованість розуму та емоцій. «Навіть в юності ані радість, ані горе не змінювали виразу його обличчя», — писали біографи Марка Аврелія.
Все, що керує тобою, знаходиться всередині тебе самого
Все, що керує тобою, знаходиться всередині тебе самого
За словами мислителя, «обличчя, спотворене гнівом, є огидним та неприродним. Якщо такий вираз повторюється часто, це мовби умертвляє людську подобу, гасить її таким чином, що її більше не можна відновити. З цього випливає, що гнів суперечить розуму… Будь, як скеля: хвилі безупинно розбиваються об неї, вона ж стоїть нерухомо, і навколо стихають схвильовані води.»
Коловерть буття
Скороминучість життя — одна зі стрижневих тем рефлексій Марка Аврелія: «Все матеріальне дуже швидко зникає у світовій сутності, кожне причинне начало дуже швидко поглинається світовим розумом. І пам’ять про все не менш швидко знаходить могилу у вічності.
Смерть зрівняла Олександра Македонського з його погоничем мулів. Вони або були поглинені потенціями світу, що несуть насіння майбутнього, або ж розпалися на атоми.
Простий, але дієвий спосіб навчитися зневажати смерть – це воскрешати в пам’яті тих, хто жадібно чіплявся за життя… Озирнися назад — там безмірна безодня часу, поглянь вперед — там інша безмежність. Яка ж, в порівнянні з цим, різниця між тим, хто прожив три дні, і тим, хто прожив три людських життя?»
Все, що відбувається у світі, є нескінченним повторенням одних й тих самих циклів. Тому Марк Аврелій писав: «Що б не сталося, завжди будь готовий сказати:«Адже це те ж саме, що я вже бачив». Взагалі, куди не кинь оком, скрізь знайдеш одне й те ж. І це становить зміст історії древньої, середньої і нової. До цього зводиться життя держав і окремих домогосподарств. Немає нічого нового… Постійне повторення вистав у амфітеатрі й тому подібних місцях може, врешті-решт, остогиднути. Те ж доводиться терпіти й все життя. Бо і вгорі, і внизу — все одне й те ж, і з одного й того ж.»
Життя в собі
«Дивись всередину себе. Всередині джерело добра, яке ніколи не скінчиться, якщо ти не перестанеш рити», — читаємо в роздумах Марка Аврелія. У заглибленні в себе, відстороненні від зовнішнього світу мислитель шукав укриття від всього, з чим не міг змиритися.
«Прокинься і отямся! Прокинувшись й переконавшись, що тебе турбували тільки сни, знову прокинься та дивись на все, що відбувається, так само, як ти тільки що дивився на сновидіння.
Досконалість характеру виявляється в тому, щоб кожен день проводити, як останній у житті
Досконалість характеру виявляється в тому, щоб кожен день проводити, як останній у житті
Ще трохи залишилось. Живи, як на горі. Адже абсолютно байдуже, жити тут або в іншому місці, якщо людина повсюди у світі, як в Граді. Нехай люди побачать і пізнають в тобі істинну людину, що живе відповідно до природи. Якщо їм буде несила, хай вбивають. І це краще, ніж жити, як вони.»
Деякі цитати Марка Аврелія:
– Жахливо жити з людьми, почуттів яких не поділяєш.
– Завжди йди найкоротшим шляхом. Найкоротший шлях — згідний з природою.
– Намагайся пізнати сутність іншого, але й дай іншому можливість пізнати начало, що керує тобою.
– Досконалість характеру виявляється в тому, щоб кожен день проводити, як останній у житті, — бути вільним від суєтності, бездіяльності й лицемірства.
– Пристосовуйся до обставин, що випали на твою долю. І від усього серця люби людей, з якими судилося жити.
– Частіше розмірковуй про зв’язок всіх речей, які є у світі.
– Пам’ятай, що все, що керує тобою, знаходиться всередині тебе самого.
– Люди завжди робитимуть одне й те ж саме — як не бийся.
– Те, що не приносить користі вулику, не принесе користі й бджолі.