Лао-цзи вважається засновником даосизму, одного із трьох релігійно-філософських вчень Китаю. Серед дослідників немає єдності щодо того, чи існувала така історична постать або це ім’я стало узагальнюючим для цілої групи мислителів. Згідно з основною версією, мудрець жив у VI-V століттях до н.е., служив архіваріусом при дворі правителя Чжоу.

Також відома легенда, за якою на схилі років Лао-цзи вирішив покинути Піднебесну. Начальник застави на кордоні попросив його розповісти, у чому полягає його вчення. Тоді за кілька тижнів Лао-цзи написав й подарував йому книгу під назвою «Дао де цзін» («Книга про шлях та силу»), яка стала свого роду «маніфестом» даосизму та здобула величезну популярність – не тільки в Китаї, але й на Заході.

Початок усього

В основі вчення Лао-цзи – поняття «дао» («шлях»), яке він розглядав як першооснову всього. «Дао народжує одне, одне породжує два, два народжують три, а три – все суще. Усе суще носить в собі темне і світле начала (інь і ян), випромінює ци (енергію, що наповнює Всесвіт) та створює гармонію», – писав філософ. «Одне» означає первинний хаос, «два» – виділення з хаосу темного й світлого начал, які, протистоячи одне одному, породжують гармонію, а з неї з’являється «три» – єдине тіло.

Лао-цзи ототожнює недоступне для сприйняття дао з порожнечею або небуттям («Дивишся на нього, але не бачиш, слухаєш, але не чуєш, ловиш його, але не можеш спіймати»). Буття (матеріальна сутність) і небуття (порожнеча), перебуваючи в діалектичному взаємозв’язку, є основою всього сущого – наприклад, простору між небом і землею: «Хіба простір між небом і землею не схожий на ковальські міхи? Вони порожні всередині і ніколи не виснажуються, а що більше рухаються, тим більше з них виходить вітер.»

 

Хто сам себе виставляє на світло – не блищить. Хто сам себе вихваляє – не здобуде слави. Хто нападає – не переможе

Хто сам себе виставляє на світло – не блищить. Хто сам себе вихваляє – не здобуде слави. Хто нападає – не переможе

Із буття і небуття (порожнечі) формуються всі предмети: «Тридцять спиць з’єднуються в одній ступиці колеса, але використання колеса залежить під порожнечі між ними. З глини створюють посуд, але використання посуду залежить від порожнечі в ньому. У будинку роблять двері та вікна, але використання будинку залежить від порожнечі в ньому.»

Універсальний закон

Дао, за Лао-цзи, «існує вічно, подібно до нескінченної нитки, і його дія невичерпна… Людина слідує землі, земля слідує небу, небо слідує дао, а дао слідує природності.»

Дао не прагне ні над ким панувати, ні з ким не вступає в боротьбу, дозволяючи всьому природно розвиватись та приносячи користь усьому сущому: «Набув дао – небо стає чистим; земля – спокійною; духи – прозорливими; долина – наповненою. Набув дао, всі предмети народжуються; набув дао, всі правителі в Піднебесній стають морально чистими. Якщо країна живе за законами дао — коні зайняті обробкою полів. Якщо ж в країні відкинуто дао – по полях несуться бойові коні.»

Одне із найважливіших понять філософії Лао–цзи – недіяння як свідоме підпорядкування себе владі дао, злиття з ним. «Дао постійно перебуває в недіянні, але немає нічого, що б воно не робило, – писав мислитель. – Якщо шляхта та правителі дотримуватимуться дао – всі стають спокійними. Тоді небо і земля зіллються в гармонії, настануть щастя і благополуччя, а народ без наказу заспокоїться… Дао приховано від нас, але воно надає допомогу всім істотам і веде їх до досконалості…У світі немає нічого, що можна було б порівняти зі вченням безмовності й користю недіяння.»

Управління країною та народом повинні здійснюватись в любові до нього і без насильства. Ворота між світом матерії і світом таємним розкриваються при дотриманні спокою. Розуміння цієї істини приходить лише у недіянні.

Лише в недіянні можливо опанувати всі таємниці Всесвіту. А без недіяння до цього прийти неможливо. Недіяння є запорукою успіху навіть у військовій сфері: «Воєнне мистецтво вчить: я не смію першим починати, я повинен чекати. Я не смію ступати хоча б на палець уперед – краще відступлю на крок назад. Це називається діяти, не діючи, перемагати без насильства. У цьому випадку не буде ворога, і я можу не витрачати даремно силу.»

 

Немає біди гіршої, аніж ненавидіти супротивника

Немає біди гіршої, аніж ненавидіти супротивника

Набуття дао

Шлях до дао Лао-цзи бачив у відмові від пристрастей («Тільки той, хто вільний від пристрастей, бачить його (дао) чудесну таємницю», «Немає більшого нещастя, ніж незнання меж своєї пристрасті, і немає більшої небезпеки, ніж прагнення до надбання») і від будь-яких надмірностей.

Він писав: «Якщо палац розкішний, то поля вкриті бур’янами й хлібосховища повністю порожні. Шляхта одягається у розкішні тканини, носить гострі мечі, не задовольняється звичайною їжею та накопичує зайві багатства. Все це називається розбоєм та пихатістю. І порушенням дао.»

Також Лао-цзи вважав: «Хто піднявся навшпиньки – не може довго стояти. Хто робить великі кроки – не може довго йти. Хто сам себе виставляє на світло – не блищить. Хто сам себе вихваляє – не здобуде слави. Хто нападає – не переможе. Хто сам себе звеличує – не може стати старшим серед інших. Виходячи з дао, все це називається зайвим бажанням й марними вчинками. Таких ненавидять усі живі істоти.»

Людина, що володіє дао, має три скарби: «Перший – це любов до людини, другий – ощадливість, а сутність третього полягає в тому, щоб не сміти бути попереду інших. Я люблю людей, тому можу стати хоробрим. Я ощадливий, тому можу стати щедрим. Я не смію бути попереду інших, тому можу стати розумним правителем… Мудра людина себе не прославляє. Вона відмовляється від самолюбства та надає перевагу не-піднесенню себе.»

Шлях до дао передбачає рух в бік злиття з вищою мудрістю: «Не виходячи з двору, мудрець пізнає світ, не виглядаючи з вікна, він бачить природне дао. Що далі він іде, тим менше пізнає. Тому мудра людина не ходить, а пізнає. Не бачачи речей, вона називає їх – не діючи, творить.»

Єдність протилежностей

Для вчення Лао-цзи характерне непротиставлення понять, явищ і предметів. Все перебуває у своєрідному колообігу – одне є закономірним наслідком іншого, а «перетворення на протилежне – це рух дао».

Серед найвідоміших думок мислителя – така: «О, нещастя! Воно є опорою щастя. О, щастя! У ньому причаїлося нещастя. Хто знає їхні межі? Вони не мають сталості.»
Так само сила може стати джерелом слабкості, а слабкість – сили: «Вода – це найм’якіша та найслабкіша істота в світі, але в подоланні твердого та міцного вона непереможна, їй немає рівних у Піднебесній. Слабкі перемагають сильних, м’яке долає тверде. Це знають всі, але люди не можуть це здійснити.»

 

Життя – це серія природних та спонтанних змін. Не чини їм супротиву, це ні до чого доброго не приведе

Життя – це серія природних та спонтанних змін. Не чини їм супротиву, це ні до чого доброго не приведе

Мислитель каже: «Хто прийняв на себе приниження країни – стає правителем, хто прийняв на себе нещастя країни – стає володарем.»

На його думку, людина при народженні – ніжна й слабка, а  після смерті – тверда та міцна. Тверде та міцне – це те, що гине, а ніжне й слабке – те, що починає жити. Тому могутнє військо не перемагає, воно подібне міцному дереву. Сильне та могутнє не має тих переваг, які має ніжне й слабке.

Як стверджує мислитель, закону взаємодії протилежностей підвладні всі складники людського буття та світобудови: «Коли люди дізнаються, що красиве є красивим, з’являється і потворне. Коли дізнаються, що добро є добром, виникає зло. Тому буття і небуття породжують одне одного, складне і легке створюють одне одного, довге і коротке одночасно виникають, високе і низьке схиляються одне до одного, звуки, зливаючись, творять гармонію, попереднє і наступне слідують одне за одним.»

Ще деякі цитати Лао-цзи:

– Той, хто не прагне опинитись попереду інших, може уникнути багатьох помилок

– Надмірність у всьому – призводить до біди

– Життя – це серія природних та спонтанних змін. Не чини їм супротиву, це ні до чого доброго не приведе

– Немає біди гіршої, аніж ненавидіти супротивника

– Той, хто знає – не говорить; той, хто говорить – не знає

– Правильні слова не красиві – красиві слова не заслуговують на довіру

– Найкращий правитель – той, про якого народ знає лише, що він існує

– Слава і ганьба однаково страшні