Питання, які ми перед собою ставимо

Ми живемо як мислячі істоти, що мають бачення себе та свого майбутнього у цьому світі, тож перед нами постають різні питання. Коли свого часу я починав лекцію студентам, то говорив, що головне в будь-якому пошуку, науковому чи особистісному, — правильно поставити питання, адже це означає з’ясувати свою мету, знайти методи реалізації та зрозуміти, як покроково до неї рухатись — тобто виконати 80% роботи.

Та як правильно його сформулювати? Наприклад, яке питання собі ставимо, якщо ми є громадянами нашої країни? Поняття громадянин є і формальним, горизонтальним явищем, і вертикальним теж. Будь-яка людина, що бажає жити в цьому просторі, має два варіанти: по-перше, приймати досвід і передавати далі, це горизонтальний аспект; по-друге, мати уявлення про сенси життя, а це вже аспект вертикальний — розуміння того, навіщо я тут.

Питання «Навіщо?» для мене є головним у будь-якій ситуації, адже воно про перспективу та бачення мети, до якої йдемо. Є ще «Чому?» — це про минуле та осмислення реакції людини на ті чи інші події. «Навіщо?» допомагає зрозуміти, яка цінність у тому, що робиш та якою є твоя місія. У нашому житті багато чого не відповідає на питання «Навіщо?».

Про гідність та етимологію слів

Нещодавно розмовляв з людьми, які мають вплив на події, що розгортаються зараз. Перебуваючи у ностальгічному внутрішньому стані, вони кажуть: «У нас закінчується епоха гідності». Для мене це виклик. Чому? По-перше, я історик і знаю, що все так швидко не закінчується. Епоха має контур розвитку, сплески та падіння, і в розвитку людини також є ці етапи, адже наше життя — це епоха. Тож коли кажуть, що епоха швидко закінчилась — це реакція людей на одну з хвиль. У мене тоді наступне запитання, а що вони розуміють під гідністю?

«Навіщо?» – запитання про перспективу та бачення мети, до якої йдемо. А  «Чому?» — це про минуле та осмислення реакції людини на ті чи інші події

«Навіщо?» – запитання про перспективу та бачення мети, до якої йдемо. А  «Чому?» — це про минуле та осмислення реакції людини на ті чи інші події

Ми часто використовуємо слова і не розуміємо їх внутрішню структуру. Вперше поняття «гідність» зустрічається у словнику Павла Беринди у 17 столітті, у надзвичайно складні часи, адже згодом починаються повстання, потім десять років розчарувань, але слово є — воно вже працює. Якщо щось з’являється, це не випадково. Ви пам’ятаєте, як з’явилась назва «Революція Гідності», хто її автор? Ніхто зараз не згадає, та це стало нашим повсякденням.

Якщо подивимось у словник, «гідність» походить з грецького «аксіос» — гідний чогось. Українською «гідність» — не те саме, що російською «достоинство», є певні нюанси. Гідність означає зрілість, коли людина відповідає тому, що зараз отримує чи споживає. Поглянемо, наприклад, на перші сторінки Біблії, Господь каже Адаму саме не їсти з дерева. Чому? Він ще не дозрів. Ось це і є проблемою — співпадіння людини, як зрілої особи, та відповідальності.

Коли цінність стає принципом

Цінність має визріти, коли людина проходить через кризу. Криза з грецької означає «суд», тобто ви виносите себе на суд. В умовах випробування міф про себе стикається з реальністю, і внаслідок цього з’являється зрілість. Навіть якщо ми хочемо скуштувати смачне вино, для його дозрівання потрібні певні умови — сонячні дні.

Людина, що не пройшла випробування, залишається у світі потреб, в іншому випадку — цінності для неї стають головними. Щоб цінність перейшла в нову якість і стала принципом, потрібно поєднати її з совістю, інакше її легко розміняти.

Я пройшов через два роки полону. Мене часто запитують: «Що б ви сказали людині, яка потрапила до полону?». Я відповідаю однозначно — поводити себе гідно та залишатись людиною. Перед вами тільки стіна і маленький простір, ви роками знаходитесь у кам’яному мішку. І якщо у вас немає простору внутрішнього, подітись немає куди.

Формування внутрішнього простору відбувається за певними законами. По-перше, це процес пізнання. Знання — це статика, у той час як процес пізнання є формуючим елементом, який розширює внутрішні горизонти. Повноцінне пізнання відбувається, коли розшукуєте знання, заглиблюєтесь і вам це подобається, мова не йде про отримання інформації. Інформація, що не пройшла внутрішню обробку та з якої не винесене судження, не є знанням.

Щоб цінність перейшла в нову якість і стала принципом, потрібно поєднати її з совістю, інакше її легко розміняти

Щоб цінність перейшла в нову якість і стала принципом, потрібно поєднати її з совістю, інакше її легко розміняти

Розуміючи сенс («Навіщо?»), можна перетворити процес отримання інформації на процес пізнання, адже з’являється цінність. Сенси є тією спецією, що надає значимості всьому, що ми робимо. А що ж є головним сенсом? Для мене це Любов. Якщо б я вас не любив, не зміг би вам відкритись.

Формулювання сенсів відбувається на рівні свідомості, але сам сенс — виникає глибше, коли усвідомлюєте, що таке справжня цінність. Наприклад, цінностями є життя та свобода, особливо, коли її втрачаєш. Для мене свобода не тотожна поняттю волі. Свобода — це про людський вибір, звільнення всередині та відсутність стереотипів.

Різниця між маніпуляцією та актуалізацією

Під час перебування в полоні мене перевели у колонію до карних злочинців. Я запитав одного з в’язнів, навіщо він палить. Розуміючи, що наукові пояснення для нього би не спрацювали, я розмовляв його мовою та спонукав замислитись, чи це відповідає його принципам та релігії, яку він сповідує. Він був вражений. І згодом кинув палити, адже розуміння сенсу дає енергію, що мотивує.

Чи було це з мого боку маніпуляцією? Багато людей, у тому числі з науковим ступенем, плутають маніпуляцію з актуалізацією. Методи, які використовуються у двох випадках, можуть бути однаковими, але цілі — різні. Якщо я переслідую власну мету — це маніпуляція. Якщо ж хочу, щоб людина змінилась на краще, розширила внутрішній простір, взяла відповідальність за себе та оточення — це є актуалізацією. Можна легко розрізнити ці поняття, запитавши себе — а яку мету я переслідую?

Зустріч з Ігорем Козловським відбулась 16 жовтня в рамках Гуманітарного дня програми Presidents’ MBA kmbs.