Філософія заперечення

Герберт Маркузе (1898-1979) вивчав філософію в Берлінському та Франкфуртському університетах. Відвідував лекції Мартіна Гайдеггера, одного із засновників екзистенціалізму, а після закінчення навчання став його асистентом. Захоплювався ідеями фрейдизму і марксизму. 1933-го, з приходом до влади нацистів, переїхав до Швейцарії, а далі — до США. Після повернення у Німеччину працював у Франкфуртському інституті соціальних досліджень, з яким були пов’язані інші критики індустріального суспільства (зокрема, Теодор Адорно, Эріх Фромм, Макс Хоркхаймер). Цю групу мислителів відносять до так званої Франкфуртської школи.

«Франкфуртці» визначали сучасне суспільство як «невдалу цивілізацію», що є наслідком культу розуму. Звикаючи панувати над світом, людина протиставляє себе йому, відчужується від нього і в результаті потрапляє під владу тотального «речизму». Тобто вона бачить річ у всьому: в природі, яка стає для неї виключно предметом споживання; в собі (таким чином перетворюється на річ, яку треба пестити); в оточуючих її людей, котрі теж стають чимось на зразок речей для задоволення її примх. Представники Франкфуртської школи вважали, що капіталістичне класове суспільство трансформувалось у безкласову тоталітарну систему, кардинально перетворити яку здатні лише маргінали та аутсайдери.

Нові форми контролю

За Маркузе, «Розвинена індустріальна цивілізація — це царство комфортабельної, мирної, помірної, демократичної несвободи, що свідчить про технічний прогрес». Пояснюючи трансформацію свободи в несвободу, філософ пише: «Права і свободи, які відгравали роль життєво важливих чинників на ранніх етапах індустріального суспільства, при переході цього суспільства на вищий рівень здають свої позиції. Свобода думки, слова та совісті — як і вільне підприємництво, захисту й розвитку якого вони служили, – спочатку виступали як критичні за своєю сутністю ідеї, призначені для витіснення застарілої матеріальної та інтелектуальної культури більш продуктивною та раціональною. Але, будучи інституціоналізованими, вони розділили долю суспільства та стали його складовою частиною. Результат знищив передумови.»

 

Розвинена індустріальна цивілізація — це царство комфортабельної, мирної, помірної, демократичної несвободи

Розвинена індустріальна цивілізація — це царство комфортабельної, мирної, помірної, демократичної несвободи

Багатіючи завдяки техногенній революції, суспільство формує «структуру потреб», котрі повною мірю вписуються у його соціокультурні рамки і стають засобами контролю. За словами мислителя, «[суспільство] надає можливість робити або не робити, насолоджуватися чи руйнувати, мати або відкинути, ставати або не ставати потребою в залежності від того, вона є або не є бажаною та необхідною для пануючих суспільних інститутів й інтересів.»

Маркузе розрізняє потреби — істині й хибні. Хибними, на його думку, є ті, «котрі нав’язуються індивіду особливими соціальними інтересами в процесі його придушення: це потреби, що закріплюють важку працю, агресивність, злидні та несправедливість.» Втамовуючи їх, людина може відчувати значне задоволення, але це не те щастя, яке слід оберігати й захищати. Більшість переважаючих потреб (розслаблятись, розважатись, споживати та вести себе відповідно до рекламних зразків, любити й ненавидіти те, що люблять й ненавидять інші) належать до категорії «хибних».

Маркузе писав: «Право на остаточну відповідь у запитанні, які потреби істинні, а які помилкові, належить самим індивідам – але лише на остаточну, тобто лише у випадку, коли вони вільні настільки, щоб дати власну відповідь. Але доки люди позбавлені автономії, доки їхня свідомість є об’єктом маніпулювання (аж до глибинних інстинктів), не можна вважати, що їхня відповідь належить їм самим.»

«Євангеліє від Маркузе»

1964-го в Бостоні було видано головну працю Герберта Маркузе «Одновимірна людина. Дослідження ідеології розвинутого індустріального суспільства», яка мала величезний вплив на ідеологію масового руху в Європі і Америці в другій половині 60-тих. А учасники революційних подій 1968-69 років назвали цю книгу «Євангелієм від Маркузе».

За Маркузе, одновимірність є базовою характеристикою розвинутого індустріального суспільства. Технічний прогрес нав’язує людині тільки один тип мислення та поведінки; в результаті вона виявляється нездатною критично ставитися до дійсності та протистояти їй. Робочий клас, в якому Маркс бачив втілення революційного протесту, більш «не є живим протистоянням існуючій системі», бо тепер він експлуатується не тільки як виробник матеріальних благ, а й як споживач. Люди сприймають своє існування як свободу і, відповідно, не бачать жодної необхідності протидіяти системі. Суспільство цього типу готове боротися хіба що за поліпшення свого становища в рамках діючої системи, тобто за збільшення зарплати і матеріальних благ, а значить — за розширення своїх споживчих можливостей.

Також філософ пише: «Новизна сьогоднішньої ситуації полягає в згладжуванні антагонізму між культурою і соціальною дійсністю шляхом відторгнення опозиційних, сторонніх та трансцендентних елементів у високій культурі, завдяки яким вона створювала інший вимір реальності. Ліквідація двомірної культури відбувається не через відкидання “культурних цінностей”, а через їхнє повне вбудовування в порядок, що ствердився…»

Представник розвиненого індустріального суспільства не здатний свідомо виходити за межі дійсності, — вважає Маркузе. При цьому він звертає увагу на певний антагонізм, який існує в самому суспільстві: «По-перше, розвинуте індустріальне суспільство має здатність стримувати якісні зміни у відносно недалекому майбутньому; по-друге, існують сили і тенденції, які можуть покласти край цьому стримуванню та підірвати суспільство.»

Перше положення заперечує можливість будь-яких революційних змін; друге ж, навпаки, має на увазі наявність революційного потенціалу у самому суспільстві. Цей потенціал Маркузе бачить в «експлуатованих і переслідуваних представниках інших рас і кольорів шкіри, безробітних та непрацездатних». Він пише: «Вони залишаються за бортом демократичного процесу і їхнє життя являє собою безпосередню і реальну необхідність скасування нестерпних умов та інститутів. Отже, їх протистояння само по собі революційне, нехай навіть ними це не усвідомлюється.»

 

Поневолити уяву — означає зазіхнути на ту останню правду, яка живе в глибині “Я”

Поневолити уяву — означає зазіхнути на ту останню правду, яка живе в глибині “Я”

Особливі надії Маркузе покладав на молодих людей, свідомість яких ще не повністю підпорядкована свідомості «масовій», а тому вони можуть перейти «від позитивного мислення до негативного» та зробити самостійний вибір.

Велика Відмова

У сучасному йому суспільному-політичному устрої ладі Герберт Маркузе бачив «не тільки терористичне політичне координування суспільства, але й нетерористичне економіко-технічне координування, здійснюване за рахунок маніпуляції потребами за допомогою майнових прав.»

А тому, за словами філософа, «створюються перешкоди для появи дієвої опозиції всередині цілого, а тоталітаризму сприяє не тільки специфічна форма уряду або правлячої партії, але й специфічна система виробництва та розподілу, яка цілком може бути сумісна з «плюралізмом» партій, преси, «конкуруючих сил» тощо.»

Філософ вважав, що саме розвитком техніки забезпечується злиття культури, політики і економіки в могутню систему панування над людиною. Також науково-технічна революція  безперервно створює все нові і нові репресивні «хибні» потреби. Тому звільнення людини неможливе без радикальних змін у технічному базисі суспільства, що потребує часткового повернення до примітивізму.

На переконання Маркузе, потрібно повністю розірвати зв’язки із тим, що є в системі, бо розвинуте індустріальне суспільство за допомогою задоволення зростаючих потреб створює все нові й нові перешкоди для протистояння йому.

За його словами, «Протиставлення Державі Благополуччя абстрактної ідеї свободи навряд чи переконливе. Втрата економічних і політичних прав та свобод, які були реальним досягненням двох попередніх століть, може здатися незначною втратою для держави, здатної зробити кероване життя безпечним та комфортабельним. Якщо таке управління забезпечує наявність товарів та послуг, котрі приносять індивідам задоволення, що межує із щастям, навіщо їм домагатися інших інститутів для іншого способу виробництва інших товарів та послуг? І якщо переформування індивідів є настільки глибоким, що до товарів, які несуть в собі задоволення, входять також думки, почуття, прагнення — навіщо ж їм хотіти мислити, відчувати та фантазувати самостійно?»

 

Звалище можливостей є живильним середовищем для елементів безладу

Звалище можливостей є живильним середовищем для елементів безладу

У завершенні книги читаємо: «В критичній теорії суспільства немає понять, які могли б перекинути міст через прірву між його сьогоденням і майбутнім; не даючи обіцянок та не демонструючи успіхів, вона залишається негативною. Таким чином, вона хоче зберегти вірність тим, хто, вже втративши надію, присвятив і продовжує присвячувати свої життя Великій Відмові.»

Деякі цитати Герберта Маркузе:

– Вільні вибори панів не скасовують протилежності панів і рабів

– Звалище можливостей є живильним середовищем для елементів безладу.

– Самотність, найважливіша умова здатності індивіда протистояти суспільству, вислизаючи з-під його влади, стає технічно неможливою.

– Злочин проти суспільства полягає у тому, що зростання населення посилює боротьбу за існування всупереч можливості її послаблення.

– Мовний контроль здійснюється за допомогою скорочення мовних форм і символів рефлексії, абстрагування, розвитку і протиріччя, за допомогою заміщення понять образами.

– Художня уява формує «несвідому пам’ять» про звільнення, що не здійснилося, та невиконану обіцянку.

– Поневолити уяву — навіть якщо на карту поставлене щастя — означає зазіхнути на ту останню правду, яка живе в глибині “Я”.