Хто така сучасна креативна людина?

Юрій Антонюк, голова EPAM Ukraine, вважає, що є два аспекти цього питання. Коли йдеться про креативні сфери, ми думаємо, що це людина, яка створює певний твір, певне закінчене креативне рішення. Насправді, креативність притаманна кожному. Немає людей, в яких не було б креативної частки. І питання лише в тому, наскільки вона може бути реалізована. Отже, креативна людина – це та, що у своїй роботі створює якісь нові форми (неважливо, великі чи малі), які мають зміст для неї і для суспільства.

Креативність це набагато більше, ніж просто написання творів. У країнах західної Європи вже давно є переліки професій, що належать до креативної сфери. У Великій Британії, Німеччині до такого класу відносяться 40% людей. «На жаль, в Україні такого розуміння ще немає, – каже Юрій Антонюк. – Це потяг, який в інших країнах вже йде, а ми намагаємося в нього заскочити».

На думку Єгора Олесова, керівника студії Animagrad, важливою рисою креативної людини можна назвати здатність мислити без обмежень. Нас із самого дитинства ставлять у певні рамки. Але ж щоб реалізовувати свої ідеї і в музиці, і в архітектурі, і в бізнесі – потрібно мислити вільно. Як змінити цю ситуацію? Починати варто з освіти й виховання. Якщо дітям закладати правильні сенси з перших років, то вони будуть зростати більш сміливими та креативними.

Достатньо скептично до самого поняття «креативного класу» ставиться Володимир Воробей, СЕО PPV Knowledge Networks. На його думку, креативність – як і будь-який інший підхід – може бути як позитивом, так і негативом. Важливі тут дві речі. По-перше, наскільки креативний клас розуміє свою відповідальність. Оскільки креативний клас в Україні не до кінця сформований, він не розуміє свою відповідальність перед суспільством. Не розуміє того, що його представники стають світовою елітою і мають спроможність впливати на зміну систем.

І друге важливе питання – наскільки суспільна система розбудована для того, щоб креативні люди могли втілити свій потенціал у відповідальний спосіб. Йдеться не лише про освіту, а й про підтримку малого й середнього бізнесу, тобто про те, чи можуть люди отримати доступ до капіталу для втілення своєї креативної бізнес-ідеї, чи мають можливість перестрибнути з одного креативного шляху на інший: скажімо, якщо ви вже не хочете бути VR-аніматором, а прагнете стати куратором виставок.

Креативність існує для того, щоб створювати інновації. І нині виграють компанії та економіки, які можуть робити щось інноваційне

Креативність існує для того, щоб створювати інновації. І нині виграють компанії та економіки, які можуть робити щось інноваційне

У своїй книзі Річард Флоріда стверджує, що кожна людина від природи креативна. Якщо на етапі виховання та школи не забити голову догмами, – коментує Марк Зархін, громадський діяч і бізнесмен. Дуже часто батьки забороняють дитині все, намагаючись її уберегти. І часто забувають сказати, що заборонено, а що дозволено. Натомість дитині треба давати можливість жити поза рамками догм і прищеплювати звичку до креативного мислення (а це – база для креативності).

Як визначати креативних людей?

Юрій Антонюк вважає, що креативність існує для того, щоб створювати інновації. І нині виграють компанії та економіки, які можуть робити щось інноваційне. «Якщо ви робите одне й те саме, що можуть робити й інші, то у світі знайдуться компанії, які зроблять це дешевше і краще за вас. Тільки, якщо ви створюєте щось нове, можна отримати прорив», – каже він.

Звичайно, є люди, які за своєю професією мають робити щось креативне. В IT-сфері це архітектори, дизайнери, бізнес-спеціалісти, які створюють продукти або рішення. Але навіть представники інших професій можуть виконувати свою роботу креативно: реалізовувати нові ідеї, змінювати процеси. Тому креативним класом має бути не просто невеликий прошарок людей, а велика частина суспільства.

У різних компаній у залежності від сфери їхньої діяльності може бути різного роду потреба в креативній команді. «Останнє, що я хочу, – щоб в мене був креативний бухгалтер», – сказав під час події Володимир Воробей. Для багатьох компаній оптимальним є мікс компетенцій: і дуже креативні люди, і навпаки, правильні, сплановані. Тобто різні типажі, адже саме у взаємодії створюється додана цінність. Для креативних агенцій цей мікс може бути інакшим, з іншою добіркою типажів.

Марк Зархін переконаний, що компанія не може бути креативною, якщо люди сидять у своїх капсулах, комірках, підрозділах. Люди, які є креативними чи хочуть ними стати, мають сидіти разом. На його думку, креативний клас – «складна публіка». Вони постійно хочуть змінювати все навколо себе, і з такими людьми важко. Той, чий «засіб виробництва» знаходиться в голові, не буде залежати від роботодавця; йому не цікаве кар’єрне просування; гроші йому потрібні для того, щоб реалізувати свою ідею, а не купити дорогий годинник. У креативного класу змінюється все на рівні парадигми, ставлення до принципових речей: грошей, довіри, консерватизму. Саме розвиток креативного класу стимулює ці зміни на рівні цінностей. І це процес, який вже йде, і його не зупинити.

Як працювати з креативними людьми?

Для творчих людей дуже важливе середовище, в якому вони працюють. Іноді- навіть важливіше за гроші. Талановиті люди можуть не звертати увагу на те, як вони одягаються. Але умови для них мають значення. Їм важливо почувати себе комфортно, тому важливо все: від дизайну офісу до клімату в команді і можливостей себе реалізувати.

 

У креативного класу змінюється все на рівні парадигми, ставлення до принципових речей: грошей, довіри, консерватизму

У креативного класу змінюється все на рівні парадигми, ставлення до принципових речей: грошей, довіри, консерватизму

Для роботи з талановитими людьми потрібно бути і психологом, і аналітиком, і другом, і водночас, правильно їх організовувати. Все більше компаній відходять від чіткого графіку, працюючи із певними завданнями. Річард Флоріда пише про новий суспільний договір. Неможливо створити новий клас та економіку, якщо ми живемо у старому договорі: коли людина обмежена рамками і має працювати з 9 по 17.

Креативні люди – це ті, що цінять індивідуальність, – вважає Юрій Антонюк. І з ними потрібно працювати, як з індивідуумами. Так, їх також цікавлять гроші. Але ще більше їх мотивують складні завдання, де вони зможуть продемонструвати якийсь результат. Працювати з креативними людьми – це дійсно непроста задача, тому що доводиться постійно робити щось вперше, ризикувати.

Коли чекати креативну революцію в Україні?

Володимир Воробей вважає, що не зовсім коректно говорити про те, що потрібно зробити, аби зростав креативний клас в Україні. Органічне зростання креативного класу – це те, що насправді хотілося б бачити. А для того, щоб це відбувалося, ми маємо говорити про простіші, приземленіші речі. Про те, наскільки наші суспільні системи сприяють тому, щоб люди втілювали свої амбіції, творчі пориви та організаційні ідеї.

Чи суспільні системи побудовані так, що митці мають можливість заробляти на життя своєю творчістю? Чи є галереї і відповідна аудиторія, яка готова не лише ходити, але й платити за мистецтво? Якщо ми говоримо про креативні сфери бізнесу – наскільки креативні таланти можуть набути управлінських навичок? Які для цього умови створюються? Як загалом побудоване регулювання?

Також є питання до самого креативного класу: наскільки він розуміє та усвідомлює свою роль і відповідальність за суспільну архітектуру, за побудову суспільних відносин? Володимир Воробей вважає, що найвищий рівень усвідомлення себе як представника цього класу – це не лише бути креативним, а й мати громадянські навички і відповідальність, долучатися до творення чи зміни суспільних систем. Без цього креативний клас не зростатиме, а являтиме собою лише острівці, відторгнені від решти середовища.

У креативному класі головне не технології, а цінності, які потім перетворюються в ідеї, інноваційні проекти. Ця загальноприйнята система цінностей в нас майже відсутня, і саме це є проблемою. Вона буде прийнята суспільством, навіть тими, хто був проти креативного класу, лише тоді, коли цей клас продемонструє економічні успіхи. Як це відбулося у Дубліні, який з міста із найнижчою зарплатою в Європі за 15 років перетворився на місто з надзвичайно концентрованим креативним класом, із великим темпом розвитку економіки.

Найвищий рівень усвідомлення себе як представника креативного класу – це не лише бути креативним, а й мати громадянські навички і відповідальність, долучатися до творення чи зміни суспільних систем

Найвищий рівень усвідомлення себе як представника креативного класу – це не лише бути креативним, а й мати громадянські навички і відповідальність, долучатися до творення чи зміни суспільних систем

Люди можуть персонально не сприймати цю систему цінностей, але й не бути ворожими до неї, якщо креативний клас покаже економічну спроможність. Тому ми маємо сприяти цій ефективній економіці, а далі вона покаже результати і, зрештою, етос креативного класу стане загальноприйнятим для всіх.

Єгор Олесов вважає, що для креативної революції в Україні потрібен загальний курс на розвиток креативної економіки, необхідна підтримка на законодавчому рівні. Паралельно нам потрібно працювати зі своїм менталітетом, міняти «совкову систему», яка досі присутня в суспільстві і є однією з ключових проблем. Ми стикаємося з тим, що в містах-мільйонниках ми можемо говорити про існування «креативної еліти», але, якщо ми рушимо за 200 км від Києва, ситуація інша. Якщо ми зможемо нашим дітям донести нові смисли і інші культурні коди, то зможемо змінити наш менталітет. Нам треба починати з себе і паралельно працювати над великими потужними системами, щоб відбувались великі зміни.

Індекс та амбасадори креативності

Креативний клас – це не богема чи верхівка суспільства, яка існує сама у своїй «бульбашці», – вважає Юрій Антонюк. Слово «клас» говорить про те, що це має бути суттєва частина суспільства, можливо, навіть переважна. Власне, скоріше суспільство має стати креативним класом. Але як цього досягти? Потрібно зрозуміти, які основні риси є в креативного класу, чи що таке індекс креативності, як називає його Річард Флоріда. Це 3 речі: технології (у контексті інновацій), талант, який існує в країні, та толерантність. Власне, за статистичними даними Світового банку, Україна знаходиться в першій двадцятці країн світу за рівнем людського капіталу і таланту, за кількістю людей із вищою освітою.

З останньою складовою індексу креативності – толерантністю – нам ще треба багато працювати. Толерантність визначається як відсутність відторгнення того, з чим ви не згодні, що вам не подобається. Адже коли ви хочете щось змінити, суспільство має бути відкритим до цих змін. Неможливо побудувати новий клас чи нову економіку, якщо на рівні законодавства і освіти вся система буде проти. Звичайно, потрібно починати зі школи та університетів, але це не означає, що потрібно чекати довгі роки, зміни можна впроваджувати вже зараз.

Юрій Антонюк наводить аналогію з процесом кристалізації. Кристали спочатку з’являються в деяких місцях і далі розповсюджуються в усьому просторі. Тобто потрібно 5-10% людей, які захочуть щось змінити і будуть амбасадорами цих змін. Так само, як розчин кристалізується навколо якихось неоднорідностей, так само і креативні класи (в країнах, які вже пройшли і проходять цей шлях розвитку) кристалізуються навколо кластерів, тобто там, де існує скупчення певних умов для розвитку.

Креативності не може бути без креативних міст

Креативності не може бути без креативних міст

Ідея нової економіки полягає в тому, щоб люди були більш вільні й більш мобільні, щоб вони обирали місце, де їм жити. Дехто не хоче переїжджати у Львів чи Київ, вони хочуть лишатися у своїх містах. І суспільство й держава мають їм надати цю можливість.

Креативності не може бути без креативних міст, а в креативних містах мають бути університети або великі навчальні заклади, де ця креативність може підвищуватися (освіта, дослідження, скупчення людей, які готові щось змінювати). Потрібно розуміти, що час автоматизації вже настав, і, якщо ми хочемо йти в ногу з передовими кранами світу, нам потрібно думати про ті сфери, які зараз знаходяться на «передньому фронті».

Як розвивати креативну економіку у малих містах?

У великих містах креативне підприємництво так чи інакше розвивається. Але якщо говорити про міста до 300 000 населення, де немає хабів, то мало хто там розуміє, що таке креативна економіка. Якими можуть бути поради для цих міст, з чого починати розвиток креативного класу там?

На думку Юрія Антонюка, починати потрібно з освіти: вузів та шкіл. Такі міста у перспективі можуть перерости у кластери. Або, для початку, потрібно шукати зв’язки з існуючими поруч кластерами. Наприклад, люди, які працюють у Чернігові, можуть працювати з київськими колегами в одному проекті дистанційно, адже завдяки технологіям і новим підходам люди не змушені бути постійно в одній кімнаті.

Володимир Воробей вважає, що у малих містах потрібно створювати більше можливостей , щоб креативні люди зустрічались та обмінювались ідеями. Потрібно, щоб вони дізнавались про собі подібних. Також хорошою практикою є проведення досліджень та візуалізація компетенцій міста. Наприклад, у Канаді є дуже чіткий регіональний розподіл. Кожен регіон має свою спеціалізацію, яку підтримує та розвиває. Тож, якщо регіональна влада буде акцентувати свої сильні сторони, це допоможе розвивати креативний клас на і рівні менших міст.

Що заважає креативній економіці розвиватися?

На думку учасників події, по-перше, це неправильна освіта. Можливо, в Україні вона й краща, аніж в деяких країнах, але здебільшого це стосується технологічних, промислових класів, а не для креативних.

По-друге, значною проблемою є несвобода думки. Ми постійно ставимо для себе обмеження. Це фактор виховання, освіти, нашої системи цінностей, того, що ми з дитинства оточені догмами (це можна, це не можна). Ми живемо в країні, де безпека на низькому рівні – і від цього йдуть ці догми. Ми мусимо звикнути, що треба припинити боятися.

По-третє, нам потрібно здобути навички вироблення стратегічних підходів (policymaking skills). Коли ми ведемо діалог (неважливо, в бізнесі, у владі, чи в культурній дискусії), ми маємо вміти визначати, про що говоримо (окреслювати policy issues), визначати політичні опції (яким чином можемо вирішити проблему), критерії прийняття рішень і пріоритетність того, що робимо. Неконструктивні розмови, які ні до чого не ведуть, невміння викристалізовувати, погоджувати політичні питання, стратегічні підходи – і, як результат, невміння приймати рішення, – ось що нам заважає.

По-четверте, проблема втрати людського капіталу. Нам потрібно навчитися створювати умови, аби утримувати молоді таланти в Україні. Це відповідальність і креативного класу, і держави.

Як сказав під час події Юрій Антонюк: «Проблема не в тому, в якому напрямку рухається креативна індустрія, а як люди використовують її результати». Креативний клас створює дуже великі можливості. Це можна побачити на прикладі квантової фізики, яка розвивається протягом ста років. Завдяки їй ми отримали краще розуміння виникнення нашого світу (нематеріальний результат, але який дозволяє людству піднятися на новий щабель), а ще – створили ядерну зброю, яка може знищити світ, а ще – вигадали смартфони, які без квантової фізики були б неможливі. Таким чином, від самого людства залежить, як будуть використовуватися результати креативного класу, чим вони стануть: досягненнями чи загрозою.