Про історію видавництва

Ми починали свою діяльність наприкінці 80-х – початку 90-х років, тоді, коли практично жодної перекладеної української книги у сфері нон-фікшн гуманітаристики не існувало. У Радянському Союзі вважалося, що досить того, що книги перекладалися російською мовою. Більше того, тоді перекладалися книжки, які були близькі до марксистсько-ленінської ідеології. Перекладів філософських чи історичних книг, що представляли інші ідеології, було обмаль.

У нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич є книга «У війни не жіноче обличчя». У ній є епізод про те, як дівчат, яких навчали бути санітарками за два місяці, за тим закинули туди, де тільки-но закінчився бій, – треба було рятувати людей. Одна з них розповіла, що не знала, до кого їй підійти: хтось лежав і не міг вже кричати, хтось просив допомоги. Якийсь боєць порадив починати з того, хто вже не кричить – навіть на крик сил немає.

Майже в такій ситуації були ми, українські гуманітарії, в перші роки незалежності. У той час, як у сфері художньої літератури були чудові перекладачі, такі як Анатоль Перепадя, Євген Попович, Микола Лукаш, які, по суті, й зберегли українську культуру – у нон-фікшн гуманітаристиці не було школи перекладу. За останні роки багато чого змінилося: сьогодні є досить потужна індустрія української гуманітарної книги. Якщо ви зайдете в книгарню «Є», то побачите, що практично в кожній сфері є хороші книжки й вітчизняних авторів, і якісні українські переклади.

Звичайно, цей шлях не був простим. Наші перші книги я навіть не наважився б показувати. Це були маленькі брошури, з помилками. Спочатку ми випускали 2-3 брошурки на рік. Минулого року ми випустили 60 книг, позаминулого – 50. Сьогодні ми перекладаємо більш ніж з 20 мов, включно з арамейською і давньояпонською. Нещодавно ми отримали чергову нагороду за томи «Європейського словника філософій» (головні редактори Костянтин Сігов та Андрій Васильченко). Словник був створений французькими філософами, які зібрали з усіх європейських культур категорії, які буквально не перекладаються французькою, і видали «словник неперекладностей». Першим перекладом цієї фундаментальної праці одного з наймасштабніших європейських гуманітарних проектів був саме український. Коли ми отримували винагороду за це видання, я сказав, що вже немає жодних підстав говорити, що щось у гуманітаристиці не можна перекласти українською.

Про серії книг

У нашому видавництві є різні спеціалізації. Наприклад, спеціалізація загальної гуманітаристики, у якій ми працюємо над виданням книг ліберальної, демократичної тематики. Якщо, наприклад, у Франції вийшла книга минулого року, ми докладаємо зусиль, аби цього року вона вийшла й українською.

Вже немає жодних підстав говорити, що щось у гуманітаристиці не можна перекласти українською

Вже немає жодних підстав говорити, що щось у гуманітаристиці не можна перекласти українською

У нас є серія, яка називається «Бібліотека спротиву, бібліотека надії». Вона виникла близько 5-6 років тому. У ній ми вже видали близько 20 книжок, які розповідають про ХХ століття та тенденції сьогодення. Там є і художня література Світлани Алексієвич і публіцистика українського культурного й політичного діяча ХХ століття Сергія Єфремова; там є про польську «Солідарність» та «Джерела тоталітаризму» Ханни Арендт. Останніми книгами цієї серії є декілька томів «Майдан. Свідчення». Мені здається, що це – найбільш ґрунтовні матеріали про ті події, бо про них свідчили сотні пересічних учасників революції, а не політичні лідери.

Також ми видали три томи листувань дисидента Євгена Сверстюка зі своєю дружиною Валерією Андрієвською. Вона йому писала в тюрми та табори майже щодня, а він відповідав двічі на місяць, бо так дозволяла радянська система. Мені здається, що ці книги – одні з найкращих документів про 70-ті та 80-ті роки. Пані Валерія намагалася створити для пана Євгена відчуття того, що він живе тим життям, яким живе країна, його друзі, родина. Пан Євген писав з тих територій, начебто з Олімпу. Він – блискучий філософ, літератор. І коли читаєш, складається враження, немовби він і не сидів у таборах, бо це – тексти великої культури.

Ще одна наша серія – це видання християнської літератури, де презентовані усі основні гілки християнства. Ми вже видали близько 50 книг, одна з них – «Кому належить Біблія?». У ній американський дослідник аналізує, що різні Біблії на 75% однакові і на 25% різняться, і ці розрізнення не є принциповими. Також він аналізує критику Біблії та висуває контраргументи. І, зрештою, ставить запитання: якщо забрати в людства цю книгу – на що воно буде спиратися?

Інша серія, якою ми почали займатися три роки тому – «Постаті культури». Я вважаю, що кожна нація повинна мати не тільки записану дослідниками історію, але й біографії людей, які цю історію створюють. У цій серії у нас вийшла книга Романа Корогодського «До брами світла. Портрети», а також книги про Сковороду «Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди» (за авторства Леоніда Ушкалова), Віктора Некрасова «Віктор Некрасов. Портрет життя» (автор Юрій Віленський), Миколу Лукаша «Під зіркою Лукаша» (за авторства Богдана Жолдака), зараз друкується про Михайла Драгоманова «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов» (за авторства Леоніда Ушкалова) та інші.

Також ми видаємо книги з єврейської історії та культури. Таких текстів у радянські часи для декількох поколінь не було зовсім, а була тільки антисемітська література. Так само, як і тиражувалася антиукраїнська література – боротьба з націоналізмом. Сьогодні ми навіть не уявляємо масштабів того явища. Наприклад, проти сіонізму було видано 400 книжок, проти українського націоналізму – тисячі. Зараз нам треба розповідати, що все, що там було написано, – брехня, й показувати, що ж насправді відбувалося, протистояти тій ідеологічній машині. Та вона й сьогодні жива – тиражується з путінської Росії.

Кожна нація повинна мати не тільки записану дослідниками історію, але й біографії людей, які цю історію створюють

Кожна нація повинна мати не тільки записану дослідниками історію, але й біографії людей, які цю історію створюють

З одного боку – перед нами стоять величезні завдання, бо те, що в інших країнах робилося протягом десятиліть чи навіть століть, ми повинні робити дуже швидко. Однак, з іншого боку, це – виклик для нас: ми повинні працювати краще, інтенсивніше, обираючи одну книгу з десяти, бо немає можливості видати всі десять.

Зараз для нас важливо видавати антології. Розуміємо, що наші діти вже не будуть читати десятки книг-спогадів дисидентів, тому ми, наприклад, підготували й видали книгу «Дисиденти. Антологія текстів» (упорядники: Олексій Сінченко, Дмитро Стус, Леонід Фінберг). З сотень і тисяч ми відібрали, з нашої точки зору, найкращі тексти. Ще нам треба видавати не лише книжки, але й популяризувати творчість композиторів. Ми навчилися видавати й диски – наприклад, геніального Валентина Сільвестрова.

Усім відомо, що таке Псалми Давидові. Вони присутні і в християнській, і в юдейській традиції. На початку ХІХ століття рабин Гірш підготував у Німеччині такі коментарі до цих псалмів, що й дотепер нічого співмірного немає. Ми вже вісім років працюємо над перекладом цих коментарів до псалмів. Це тисяча сторінок текстів, де не тільки коментується кожен псалом, але й кожна фраза.

Мистецтвознавець Дмитро Горбачов зібрав чимало мистецьких творів українського авангарду, коли був заступником директора Національного художнього музею. Зараз він підготував програмні документи початку ХХ століття від великих українських художників. Ця робота також масштабна – вийде близько 800 сторінок текстів. У радянські часи всі ці документи були в «спецхранах».

Український художник Іван Остафійчук зробив ілюстрації до багатьох творів Шевченка, Лесі Українки, Василя Стефаника, а також до українських пісень. Не всі з цих ілюстрацій видавалися. Скажімо, радянським діячам не сподобалися ілюстрації до Стефаника, і їх відклали. І тільки декілька років тому ці чудові гравюри Івана Остафійчука були надруковані.

Ми повинні працювати краще, інтенсивніше, обираючи одну книгу з десяти, бо немає можливості видати всі десять

Ми повинні працювати краще, інтенсивніше, обираючи одну книгу з десяти, бо немає можливості видати всі десять

Сьогодні мінімальний наклад наших книг – 500 примірників. Як правило, ми друкуємо 1000 примірників, але коли книга розходиться, то додруковуємо ще. У середньому, книги продаються по 200-400 екземплярів на рік. Навіть книги Світлани Алексієвич, до того як вона отримала Нобелівську премію, продавалися саме такими накладами (втім, після отримання нею премії, ми продали 2 тисячі її книг).

Про тенденції в читанні

У роки моєї молодості ми не мали можливості вільно читати. Ми ховалися, щоб читати книжки. І читали ми більше, ніж наступні покоління. Існують дослідження, згідно з якими майже половина людей і в Польщі, і в Україні не прочитали жодної книги за останній рік.

Ми видаємо 80-85% книг українською мовою. Якщо, в силу різних причин, видаємо книгу й українською, і російською, то українською купують втричі частіше. І ця тенденція дуже важлива для нас, бо вона означає: українська гуманітарна культура поступово, попри все, стає українською. А прірва між тими, хто читає українською, і тими, хто не читає, стає все більшою, бо з’являються сотні історичних досліджень, які заперечують радянські брехливі концепти. Міфи про «Велику Вітчизняну війну», «вибори в Радянському Союзі» – можна аргументовано розвіяти, читаючи українські книги.