Ікебана – не просто композиція з квітів, у ній закладені глибокі філософські та естетичні концепти. Ікебана – це комунікація між людьми. Вона може бути мовою дипломатії та навіть небезпечним посланням. Про це говорила голова Українського осередку ікебани, радник Голови філії школи Ікенобо в країнах Східної Європи, майстер ікебани Олена Капранова учасникам програми Presidents’ MBA kmbs.
Поділитись
Знайомство з ікебаною
Ікебана в Україні, на жаль, ще й досі залишається на рівні хобі. Заробляти на цій діяльності в нас практично неможливо. Я викладаю ікебану по суботах, а у робочі дні працюю в туристичній компанії – і там я теж пов’язана з Японією.
З ікебаною я познайомилася у 1990-му році, коли жила в Одесі. До нас приїхала професор ікебани, чайної церемонії, гри на кото, каліграфії Ямада Мідорі. Вона не знала ні української, ні російської, ні англійської мови, тому мій чоловік, Сергій Капранов, перекладав те, що вона пояснювала. Не можу сказати, що я одразу захопилася ікебаною й захотіла цим займатися, але щось тоді зачепило. З 1994-го, коли ми переїхали до Києва, стали щороку запрошувати Ямада-сенсей. І тоді вже заняття ікебаною мене захопили повністю.
Від релігійної практики до мистецтва
У кожній країні богам робили жертвоприношення. Десь – у вигляді овець чи корів, а десь – у вигляді квітів. У Японії криваві жертви переважно не приносили, надаючи перевагу їжі або квітам. І досі там існує автохтонна релігія сінто, що перекладається як «шлях богів», прибічники якої здавна приносили божествам в дар священні рослини. В VI столітті в Японії з’являється буддизм, а з ним – і практика прикрашати вівтарі Будди композиціями з квітів, яка існує й досі.
Створення композиції в святилищі сінто
Ікебана як мистецтво вдосконалювалася й подовжувала розвиватися в буддистських монастирях. Буддистський чернець Оно-но Імоко вперше привіз цю традицію з Китаю і став робити композиції перед вівтарем Будди. Треба сказати, що ці композиції слугували не просто як прикраси, вони були частиною буддійської практики.
Яка ж мета усіх практик в буддизмі? Досягти стану Будди, вийти з колеса сансари, позбутися безкінечного кола перероджень. В чотирьох шляхетних істинах буддизму, які проголосив Будда Шак’ямуні, говориться про те, що у світі є страждання, і є шлях позбутися цього страждання – це Восьмирічний Шлях. Відповідно, усі подібні практики, у тому числі й заняття ікебаною, є частиною цього Шляху. І коли ченці в буддистських монастирях робили композиції, вони створювали мандалу з квітів, тобто намагалися через рослини пізнати в собі Будду. Варто зазначити, що в Японії багато різних шкіл буддизму, однією з яких є дзен. І саме дзен-буддизм мав великий вплив на розвиток японської культури.
На старовинних сувоях зображені перші композиції ікебани
Найавторитетнішою та найстарішою серед сучасних шкіл ікебани, з якою пов’язана довга історія цього мистецтва, вважається Ікенобо – це як раз та школа, у якій я займаюся та викладаю.
Її історія пов’язана з буддійським храмом, який називається Роккаку-до і зарахований до Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Якщо ви спитаєте кіотця про цей храм, він вам скаже, що це – «пуп» Кіото, адже він знаходиться в самому центрі міста і є найстарішим його храмом. Будівництво розпочалося в 594 році – за 200 років до побудови на цих теренах імператорської столиці Хейан.
В один зі спекотних днів по глухих на той час місцях проїздив принц Сьотоку Тайсі – видатний діяч, який зробив дуже багато для становлення японської держави. Біля невеличкого озерця він вирішив відпочити і, повісивши на гілку дерева талісман із зображення богині милосердя Каннон, пішов омитися. Однак, коли він захотів продовжити свою подорож, то не зміг зняти медальйон, бо дерево підняло свої гілки високо вгору.
Мистецтво ікебани вдосконалювалося в буддистських монастирях. Композиції були не просто прикрасами, а частиною релігійної практики
Мистецтво ікебани вдосконалювалося в буддистських монастирях. Композиції були не просто прикрасами, а частиною релігійної практики
Принц зрозумів що це сама богиня дає знак, тому наказав там побудувати каплицю на її честь. А його медальйон так і лишився висіти на тому дереві. Поряд з озецем (іке) побудували маленьку келію (бо), де потім жили буддистські ченці. Від цього і походить назва найстарішої та найавторитетнішої школи ікебани – Ікенобо – «келія біля озерця».
У тій келії поселився буддійський чернець Оно-но Імоко, який після приїзду з Китаю, де він був у складі посольства, розпочав і розвинув традицію прикрашати вівтарі композиціями з квітів. Пізніше він взяв собі прізвище Ікенобо. І ось уже 45 поколінь ченців носили це прізвище, передаючи його від батька до сина. Вони були не тільки настоятелями храму Роккаку-до, але й очільниками школи ікебани.
Храм Роккаку-до
Вважається, що історія ікебани, як мистецького напряму, розпочалася з 1462 року. Тоді імператор Го-Ханадзоно вирішив розважити придворних і закликав приїхати з монастирів до столиці найвідоміших майстрів, які славилися своїми квітковими композиціями. Говорячи сучасною мовою, тоді була проведена виставка-конкурс. Одна з композицій – майстра Ікенобо Сенкея – викликала фурор. І не тільки тому, що це була величезна композиція близько двох метрів заввишки в позолоченій вазі, а тому що вона була дуже гарною і символічною.
За її основу майстер взяв лотос, який в буддизмі символізує шлях від сансаричної особистості до особистості Будди: коріння лотосу – в багні, в болоті, але сама квітка піднімається дуже високо і лишається незаплямованою, чистою. Композиція з лотоса вразила всіх присутніх, і імператор побажав займатися цим мистецтвом. Саме 1462 рік вважається початком ікебани як мистецького напрямку, бо до того, упродовж майже тисячі років, вона була виключно буддійською практикою в монастирях. Відтоді ікебана виходить за межі монастирів, і всі бажаючі починають займатися цим мистецтвом.
Зараз в Японії існує понад 2 тисячі шкіл, але 90% з них виникли після Другої світової війни із школи Ікенобо. І хоча сьогодні всі намагаються бути сучасними й вигадувати щось своє, але класичні форми відрізняються від сучасної флористики тим, що в них закладені філософські й естетичні концепти, притаманні японській культурі.
Фото з виставки ікебани
Про символізм ікебани
Композиція ікебани завжди є дуже символічною. Зрозуміти цю символіку допоможе уривок, у якому представлений епізод з життя чайного майстра Сен-но Рікю.
Всі традиційні японські мистецтва дуже пов’язані між собою. Чайний майстер Сен-но Рікю володів багатьма з них. Зокрема, одним з елементів чайної церемонії є тябана, тобто «чайні квіти». Згідно з притчею про Сен-но Рікю, у його садку розпустилися асагао (кручені паничі) – рослина, яка розкриває свою квітку вранці, а ввечері закриває. Цвіт асагао був дивовижним, тому всі намагалися потрапити в садок Сен-но Рікю, щоб помилуватися квітами.
Класичні форми відрізняються від сучасної флористики тим, що в них закладені філософські й естетичні концепти, притаманні японській культурі
Класичні форми відрізняються від сучасної флористики тим, що в них закладені філософські й естетичні концепти, притаманні японській культурі
Відвідати сад чайного майстра вирішив і тодішній диктатор Тойотомі Хідейосі, відомий як другий об’єднувач Японії. Сен-но Рікю до приходу Тойотомі Хідейосі наказав зрізати всі розквітлі квіти. Але коли диктатор потрапив у чайну кімнатку, він побачив єдину квітку – найгарнішу. Суть цієї притчі полягає в тому, що в ікебані не треба дуже багато квітів – важливо вибрати акцент. Звичайно, тябана – це специфічна композиція, де може бути тільки одна квітка, але й у інших формах ікебани не потрібно ставити дуже багато яскравих квітів разом, бо тоді не бачиш краси окремих квітів, а тільки – колір.
Як готуватися до створення ікебани?
Ода Набунаґа, попередник Тойотомі Хідейосі, шанував і чайну церемонію, й ікебану. Він жив у період найжорстокіших битв. Своїм самураями він наказував вдосконалюватися в ікебані й чайній церемонії. Адже ці практики приводять свідомість до потрібного стану – коли важливе лишається, а неважливе відкидається. Перед тим, як зайти до чайного будиночку, людина проходить по чайному садочку. Це потрібно, щоб підготувати свою свідомість для чайного дійства, налаштуватися на спокій та медитацію. Ікебана – це теж медитація.
Для того щоб зробити гарну композицію, потрібно заспокоїтися, зупинитися, відкинути всі хвилювання. Варто помедитувати над квітами, над вазою. Буває так, що всю композицію підбирають під гарну вазу. Буває й навпаки – ти йдеш по лісу і раптом бачиш гілку, і в ній вже виникає образ для цілої композиції.
Коли ти тільки опановуєш ікебану, то намагаєшся відтворити певні схеми. Але з часом починаєш відчувати гармонію і боротьбу інь і ян – двох першопочатків.
Ікебана як мова дипломатії
У 2012 році ми були на ювілейній виставці в Токіо, тоді якраз відзначали 550 років нашої школи. Сучасні майстри ікебани зробили реконструкції найвідоміших композицій майстрів давнини за старими малюнками. На виставці в сотнях залів було представлено десятки тисяч композицій. І ось ми доходимо до великої зали, весь простір якої займає одна композиція з сосни. Ми попрохали майстриню Ямаду Мідорі розказати історію цієї композиції.
Композиція «Дракон, що злітає»
…В середині третього місяця за місячним календарем 1591 року великий чайний майстер Сен-но Рікю встав перед вибором: жити або померти. Для того щоб жити, потрібно було тільки попросити прощення у військового диктатора Тойотомі Хідейосі, змиритися перед його самоуправством, визнати його першість в чайній церемонії. Тільки це…
Але це для Сен-но Рікю означало би перекреслити все своє сімдесятирічне життя, визнати неспроможним весь свій «Шлях чаю». І великий майстер вибрав смерть. Не гординя викликала таке його рішення – ніякі людські пристрасті вже не володіли серцем Сен-но Рікю – він досяг досконалості, досяг стану Будди.
Для того щоб зробити гарну композицію, потрібно заспокоїтися, зупинитися, відкинути всі хвилювання. Варто помедитувати над квітами, над вазою
Для того щоб зробити гарну композицію, потрібно заспокоїтися, зупинитися, відкинути всі хвилювання. Варто помедитувати над квітами, над вазою
Ікенобо Сенко (вчитель Сен-но Рікю з ікебани) важко переживав смерть чайного майстра. Для того щоб висловити обурення, він створив композицію з сосни і запросив диктатора.
… У великій залі, в бронзовій вазі з цілих соснових дерев була створена величезна композиція в стилі рікка. На задній стіні висіли сувої із зображенням мавп, що стрибають по соснам – здавалося, що тваринки ось-ось вискочать із сувоїв і застрибають по живих соснових гілках…
Композиція вражала своїми розмірами і майстерністю виконання. Але всі з почту диктатора не через це затамували подих. У кожного з них в очах читалося: “Зараз вибухне буря, розгніваний диктатор знищить майстра ікебани! Це виклик!”. Адже всі знали, що у Хідейосі було прізвисько «Мавпа» – так його назвав його попередник Ода Нобунага, який почав об’єднання Японії. Дійсно, зовні Хідейосі був дуже схожий на мавпу: маленький, з негарним обличчям, з довгими руками.
Всі чекали, затамувавши подих, що буде далі… Військовий диктатор похвалив композицію і поїхав. Можливо, виходець із селянської родини Хідейосі нічого не зрозумів? Але швидше за все, він зрозумів натяк, однак, добре володіючи мистецтвом дипломатії, вважав за краще зберегти своє обличчя. А може, відчуваючи свою провину в смерті Сен-но Рікю, він не хотів вбивати ще одного майстра?
Почувши історію створення цієї композиції від професора Ямади Мідорі, ми абсолютно іншими очима подивилися на неї. Виявляється, композиція ікебани може бути не тільки твором мистецтва, а й засобом дипломатії, і навіть смертельно небезпечним посланням!
Як розкривається композиція
В Японії дуже шанують сосну. Це – дерево, яке може жити навіть на голих гірських схилах. Які б умови не були: сніг, дощ, холод, воно все одно пускає корені й росте на скелі. Ця ікебана створена з дев’яти різних порід сосни, адже є сосни більш потужні, є більш тендітні; їх гармонія і є гармонією між інь і ян.
Ікебана цікава тим, що вона розкривається, коли ти вдивляєшся в неї. Спочатку ти можеш навіть не побачити чогось, а потім починаєш помічати. Існує японська традиція: коли гість приходить в гості, господар створює композицію ікебани й виставляє її. А гість, заходячи в парадну кімнату, сідає на коліна перед нішею токонома, шанобливо кланяється й повільно роздивляється композицію, намагається зрозуміти, чому господар зробив для нього саме цю ікебану. Звісно, бачення гостя й автора необов’язково має співпадати. Однак, щоб цінувати мистецтво, потрібно цьому вчитися.