[EN] У 2011 році Ено вдруге балотувався у президенти Камеруну. Він сподівався набрати більше голосів, аніж Пол Бійя, який керує державою вже тридцять п’ять років. У листопаді 2011-го Ено заарештували в столиці, Яунде, звинувативши письменника у спробі державного перевороту. «Президенте Республіки, я пишу вам листа з метою вашого втручання у мою справу, щоб я нарешті міг отримати свою свободу назад. Ви навіть не уявляєте, що робить з людським життям 40 місяців у в’язниці Конденгі. Твоє життя зупиняється», – напише Ено президенту Бійя незадовго до свого звільнення…   Арешт 30 років тому я повернувся у Камерун після 12-ти років навчання і роботи у Франції. Ти не можеш прожити десять років в іншій країні й не змінитися. Коли я повернувся до Камеруну, то усвідомив, що моя думка значно відрізняється від позиції влади. Я заснував газету і почав публікувати книжки про політику та історію Камеруну. У 2004 році я пішов на вибори, але не мав успіху, мою кандидатуру зняли з виборів. У 2011 році історія повторилася. Балотування у президенти було початком моїх проблем. Я був арештований через місяць після президентських виборів. Деякі люди в оточенні президента подумали, що я можу бути джерелом проблем, тому вони організували мій арешт. Поль Бійя вже 35 років займає посаду президента. На мою думку, всі чекають смерті Бійя, тому що опозиція ніколи не зможе виграти вибори, якщо він залишиться у владній позиції. Загалом, влада не скаже тобі, чому тебе заарештували. Вони можуть використати Закон як завгодно, щоб затримати тебе, бо ти їм не подобаєшся. Коли я потрапив до в’язниці, мій друг повідомив ПЕНу про заарештованого письменника в Камеруні. Тоді представники ПЕНу запитали, чи я був арештований через моє письмо і думку, або ж я вчинив щось кримінальне. Як тільки вони з’ясували, що це був арешт за висловлення власної думки, то почали надсилати мені листи та запустили кампанію за моє звільнення.    

 

Моя література зараз читається набагато більше завдяки моєму імені. Таким чином, це дає мені можливість змінити більше у моїй країні

    На той момент мене покинули всі, крім дружини і доньки. Мої друзі втекли. Зараз їм соромно, але коли я їх потребував, то їх не було. Вони змінювали свої мобільні телефони і не відповідали. Тоді я усвідомив справжню силу ПЕН, адже вони допомагали мені всіма силами: оплатили адвокатів та пресували владу для того, щоб звільнити мене. Після мого звільнення мені запропонували залишитися у Німеччині протягом одного-двох років. Я прибув до Німеччини 5 жовтня 2015 року, через п’ять місяців після мого звільнення. Зараз я належу до програми німецького ПЕНу, яка називається «письменники у вигнанні». Нас вісім у цій програмі, вони надають нам стипендію. Мені залишився лише один рік, а потім я побачу, що робитиму: поїду додому чи залишусь у Європі.   Про звільнення із в’язниці Можна сказати, що я був звільнений завдяки ПЕНу, тому що кампанія була дуже сильною. Коли вони почали писати листи директору в’язниці, міністру юстиції, прем’єр-міністру республіки, все для мене змінилося. Умови мого утримання змінилися. Я жартую, що став VIP, щось на кшталт дуже важливого в’язня, а директор в’язниці взагалі почав боятися мене. Тоді вони вирішили звільнити мене. Тому так, це було завдяки ПЕН, адже важко уявити владу, якій би подобалося мати погану репутацію закордоном. Не важливо, якою буде внутрішня репутація, але зовнішня має бути доброю. Вони зроблять, що завгодно, аби зупинити те, що шкодить їхній репутації. Саме тому я можу продавати свої книжки без проблем у Камеруні. Це вигідно владі, тому що таким чином вона показує, що в країні є опозиція. У принципі, владі начхати, бо вона виграє вибори за будь-яких умов.    

 

В Європі все добре влаштовано й організовано, але це не для мене, це для європейців. А я африканець. Моя країна брудна, невлаштована, там є корупція. Але це моя країна

    Я не боюся продовжувати свою письменницьку діяльність після в’язниці. Я пишу про політичні питання та історію моєї країни. Я писав про політику ще задовго до того, як балотувався у президенти. Навряд чи вони знову мене арештують, тому що це спричинить занадто багато шуму. Я можу сказати, що зараз моє ім’я набагато більш авторитетне. І моя література зараз читається набагато більше завдяки моєму імені. Таким чином, це дає мені можливість змінити більше у моїй країні. Я хочу бути людиною нового Камеруну.   Європа – Камерун Африка далеко, в Африці бідність, в Африці хвороби, холера і ебола. Коли європейці говорять про африканців, то вони апріорі говорять про бідних людей. Можливо, це правда. Але це вже зовсім інша проблема. Коли я приїхав до аеропорту в Бориспіль, то тамтешні робітники дивилися на мене як на розбійника. Неначе я терорист. І звісно ж, я приїхав сюди щось вкрасти. Ось вам ще один доказ, що європейці бачать в африканцях бідних людей. А ще європейцям чомусь важко повірити, що в Африці є письменники, тому що африканці не можуть бути письменниками. Камерун – це моя країна. Тут в Європі все добре влаштовано й організовано, але це не для мене, це для європейців. Я африканець. Окей, моя країна брудна, невлаштована, погано організована, увесь час там щось ламається, є корупція. Але це моя країна. Середня зарплата камерунця приблизно така ж сама, як і в українця. Але у вас є багато речей, яких ми не маємо: хороші дороги, розбудовані міста, школи. Я продовжую писати і публікувати книжки. Наразі я маю програму на радіо в Німеччині і планую мати програму на Deutsche Welle про історію Африки. Я обов’язково повернуся у свою країну, я ще не знаю коли, але я повернуся   Статтю підготовлено в межах спільного проекту "Читомо" та kmbs