[EN] За одним із рейтингів Єльського університету Томаш Седлачек входить до першої п’ятірки найвидатніших сучасних економістів, які значною мірою визначають розвиток економіки. Але його книга не є традиційною працею – в ній читач не знайде теорій чи моделей. Натомість це спроба переосмислити звичне розуміння економіки та розширити межі цієї науки. Седлачек представляє завдання своєї праці так: «У цій книзі я ставитиму такі запитання: чи існує щось на кшталт економіки добра і зла; чи окупиться добро; чи добро існує поза економічними розрахунками; чи егоїзм – це вроджена риса людства; і якщо його можна виправдати – то чи будуть, врешті, щасливі всі… Якщо економіка не повинна стати просто механічно-локаційною-економічною моделлю без будь-якого глибшого сенсу – тоді все ж таки варто ставити собі це запитання. До речі, не варто боятися таких слів, як добро і зло. Ми не збираємось моралізувати, використовуючи їх. В кожного з нас є свій етичний кодекс, відповідно до якого ми діємо. Так само кожен із нас у щось вірить. Схожа ситуація і з економікою.»   Чи завжди звичне є істинним? У сприйнятті сучасної людини поняття «прогресу» – це фактично непорушна даність. Але чи завжди було так? Седлачек пише так: «Сьогодні ми всі зачаровані ідеєю прогресу, проте на самому початку такої думки взагалі не існувало. Час був циклічним – людина не мала історичного поступу, але згодом прийшли юдеї з лінійним часом, а після – християни, які передали цю ідею нам». Коментуючи цю цитату, Олексій Геращенко зазначив: деякі речі ми сприймаємо апріорі, не замислюючись над тим, чи може бути інакше. Так, в сучасних економічних доктринах все частіше йдеться про недосконалість такого показника, як  валовий внутрішній продукт. Також з’явилося поняття «економіка щастя». Це нова парадигма, яка не дуже в’яжеться з тим, до чого ми звикли, а саме – що нам потрібне постійне зростання та вдосконалення. Ми живемо в часі, коли все стрімко змінюється – й тому ми дуже швидко біжимо вперед. Але чи не може бути прогрес заради прогресу, динаміка заради динаміки, зміни заради змін – і невідомо, що буде у підсумку?..    

    Що потрібно, аби реалізувалась ідея «економіки щастя»? На думку одного із учасників дискусії – представника філологічної й культурологічної сфер, - слід очікувати поширення ідеї «економіки щастя» як чогось органічного для людей. Хоча ми звикли мислити про людину, як про біологічно-конкурентну істоту, багато антропологічних досліджень показують, що це зовсім не так. Так, емпатія закладена в нас еволюцією (хоча ця якість й вважається чимось властивим лише людині, але вона притаманна також великим мавпам). Можливо, це ідеалістична точка зору, але якщо ми вибудовуватимемо все на емпатії – на здатності розуміти потреби іншої людини, - то всі наші процеси стануть набагато продуктивнішими, а ми – щасливішими.   Чи не є економіка наукою, що існує сама по собі? За словами Седлачека, «книга намагається запропонувати альтернативу економіці, яка ґрунтується на спрощених аналітичних моделях. До певної міри вона намагається запропонувати глибший зв'язок та більше точок дотику для кращої комунікації з іншими науковими дисциплінами – з філософією, теологією, антологією, культурою, психологією, соціологією та іншими науками.» Тобто Седлачек підходить до того, що математика в економіці – це верхівка айсбергу. І лише коли все зрозуміло, ми можемо формалізувати це у вигляді тих чи інших математичних моделей. Але зрозуміти в нас не дуже виходить, бо за всю історію економісти не передбачили жодної економічної кризи.   Автор пише: «Навіщо всі ці до десятих відсотка неточні прогнози ВВП, інфляції, безробіття чи цін на квартири? Крім того, що на такі прогнози є попит, напрошується інше пояснення: економіка якомога більше демонструє очевидне прагнення уподібнитись фізиці. Тобто точній науці про мертві об’єкти, яка, мабуть, має найбільше спільного з прогнозуванням майбутнього. І хоча ми хочемо пояснювати майбутнє, досить часто ми не можемо пояснити навіть минулого. Філософ Карл Поппер написав книгу «Злиденність історицизму», в якій дійшов висновку, що пояснити причини минулих подій практично неможливо. Або ж ми можемо надати будь-яку кількість різних пояснень. За прикладами ходити далеко не треба. Економісти досі не можуть дійти згоди щодо причини великої економічної кризи 1929 року. І навіть не можуть домовитись стосовно того, чому ж вона скінчилася. Так само ми не можемо визначити, що спричинило кризу останніх років, хоча й відчули її на власній шкірі.» Такий пасаж відповідає нашому сприйняттю подій. Якщо хтось щось вгадує – то чуємо: «А ж я казав!», а якщо ні – то «забуває» про свій невдалий прогноз. У разі будь-якої, навіть найбільш тривіальної  події (запізнився на поїзд тощо) – завжди можна знайти пояснення – чому так сталося. Ось тільки неясно – чи так воно було насправді. Тому Томаш Седлачек закликає в розумінні економіки глибше прислуховуватись до нас самих: чому ми є такими, що для нас є добром і злом? Та шукати відповіді, в тому числі, й на власні економічні запитання.    

 

Економіка майбутнього – це економіка автоматизації, де значущість людини зумовлюватиметься її роллю творця

    Наша економічна поведінка залежить від сприйняття добра і зла. Адже ми не будемо витрачати кошти на те, що не вважаємо добром для себе. Тобто якщо ми змінимо нашу сутність, нашу ціннісну основу – економіка стане зовсім іншою.   Яким буде майбутнє людини у новій економіці? Під час дискусії представник IT-спільноти висловив  думку: щоб стати успішним в майбутньому, потрібно бути інноватором, творчою людиною – тобто функціонувати в царині, де машини не можуть бути конкурентоспроможними. Отже, тим, хто зараз вступає до інститутів, слід вчитись системніше дивитись на світ. Вибираючи будь-яку дисципліну, потрібно підходити до неї ширше: скажімо, якщо ви хімік, то слід вивчати біологію, економіку тощо. Іншими словами, економіка майбутнього – це економіка автоматизації, де значущість людини зумовлюватиметься її роллю творця. Олексій Геращенко зазначив, що основою дискусій на цю тему є те, що ми знаємо сьогодні. Але ж величезна кількість речей, які робить сучасна людина, не існували раніше. Так, зараз дві третини всієї світової економіки складає сфера сервісу. І ця частка зростає за рахунок креативних послуг – того, що викликає емоції. Тож все більше продуктів строюються людською думкою – являють собою те, що неможливо взяти в руки. Наскільки ми визнаємо людину як не лише матеріальну істоту – настільки слід визнати економіку такою, що продукує не лише матеріальні речі, покликані задовольняти базові потреби. На перший план виходить запитання – що є важливим для мене, як людської істоти? Економіка рухається туди: до комунікацій, визнання, до задоволення нематеріальних потреб.   Чи можна говорити про несправедливість як невід’ємну рису нової економіки? Найімовірніше, так, – прозвучало під час дискусії. Серед аргументів – те, що в період стрімких технологічних змін відбувається дуже сильне розшарування суспільства. Так було і в ХІХ столітті, під час промислової революції. Американський соціолог Роберт Мертон назвав це явище «ефектом Матвія», відштовхуючись від цитати з Євангелія від Матвія: «...бо всякому, що має, дасться і примножиться, а у того, що не має, відніметься і те, що має». Тобто ти або переможець, або переможений - і дуже важко опинитись десь посередині. Протягом наступних десятиліть це може спостерігатись дуже явно. Відсталість одних регіонів і процвітання інших, занепад одних професій і величезний попит на інші. Чим швидше все міняється – тим більше проявлятиметься таких ефектів. Вважається, що передумовою воєн та революцій в Європі було саме таке велике розшарування.    

  Загалом, часто задоволеність або незадоволеність людини залежить від її порівняння себе з іншими. Як зазначається в книзі, «наші батьки гралися дерев’яними іграшками, як і всі покоління до нас. І вони їх так само тішили, як наших дітей тішать іграшки електронні. Однак сучасні діти не гратимуться дерев’яними іграшками. Та й  дорослим потрібні дедалі кращі іграшки, книжки й теорії, щоб ми змогли насолодитися простими життєвими радощами. Наші абстрактні й технічні знання стали прогресивнішими, але наше розуміння реального життя навколо нас і в нас, здається, лишається незмінним. Всі ми проживаємо якісь історії – чи то історії для дітей, чи то для дорослих. І це ще одна причина, – чому ми любимо розповідати. Науковці обмінюються між собою власними теоріями. Як підкреслює Рой Вайнтрауб, кожна теорія – це автобіографія.» Кожна людина розмірковує про те, що є найкращим для мене. Хоча й ти розумієш, що всі люди різні, але напевно, до кінця цього осягнути неможливо. Ця книжка – можливість подивитись на економіку з точки зору того, що в нас всередині, з точки зору нашого життя, цінностей, цілей, прагнень.