[EN]   Син православного священика Еміль Чоран (1911—1995) народився в Решинарі, карпатському селі на території нинішньої Румунії, а тоді — Австро-Угорської імперії. Вивчав філософію в Бухарестському університеті. У 1937 році, як стипендіат Французького інституту, поїхав писати дисертацію в Париж, де вирішив ніколи не повертатися до Румунії. Наступні роки життя Чорана були бідними на події — він жив відлюдником, займаючись письменництвом, яке допомагало йому «коротати роки, висловлюючи свої мани на листі, а тим самим притупляючи та якоюсь мірою перевершуючи їх». Збірки есе та афоризмів Чорана «На вершинах відчаю», «Уроки розпаду», «Силогізми гіркоти», «Історія і утопія» та інші принесли йому світове визнання. 1987-го року вийшла його книга «Визнання і прокляття», після якої він вирішив припинити писати. «Я з жахом дивлюся на всі ці томи, що виходять кожного дня, - писав Чоран. - На авторів, які випускають по книзі, а то й по дві на рік... Це якийсь психоз. Для себе я не бачу більше сенсу писати, потрібно вміти вчасно зупинитися. Мене це більше не захоплює. Потрібен хоча б мінімум наснаги, потрібно на щось чекати. Тому я говорю собі: ти достатньо сперечався зі світом і з Богом. Досить.»   Пізнання як звільнення Жодна людина, яка хоче зберегти душевну рівновагу, не ризикне піднятися над загальноприйнятим рівнем свідомості та аналізу, вважав Еміль Чоран. Так чи інакше, єдиною метою пізнання повинно бути звільнення. Пошук істини як такої не задовольняє того, хто її шукає. Мислитель писав: «Індійська філософія прагне до звільнення; грецька — за винятком Піррона, Епікура та ще кількох оригіналів — розчаровує: вона шукає лише істину.    

 

Єдиною метою пізнання повинно бути звільнення. Пошук істини як такої не задовольняє того, хто її шукає

    Ніхто не зберігає зібраність цілодобово і не мучить себе запитаннями кожну секунду: абсолютний самоконтроль і дихання погано уживаються одне із одним. Ми живемо завдяки хвилинам, коли забуваємо ті чи інші істини — саме тому, що в ці хвилини накопичуємо енергію, що дає нам сили дивитися цим істинам в обличчя. Я витрачав годину за годиною, розмірковуючи про те, що здавалося мені надзвичайно гідним глибокого вивчення: про марність всього сущого — тобто про те, що не варто і секунди роздумів, бо незрозуміло, що ще можна сказати за або проти самої очевидності цього факту.»   Життя як нещасний випадок «Все, що підпорядковується законам життя, — а значить, все те, що гниє, — спонукає мене до настільки суперечливих роздумів, що вони межують з божевіллям», — так висловив Чоран сутність своїх рефлексій про сенс буття. Він писав: «У будь-якому віці ми виявляємо, що життя — це омана. Тільки в п'ятнадцять років мова йде про відкриття, до якого домішується холодок страху і крапелька чарівництва. Поступово воно втрачає свіжість, перетворюється на трюїзм, і ось вже ми починаємо шкодувати про той час, коли це відкриття обіцяло щось непередбачене. Життя — не більше ніж нещасний випадок, який мало-помалу перетворюється на рокову неминучість. Коли знаєш йому ціну, то червонієш за прив'язаність до нього. Але все одно в силу звички мимоволі прив'язуєшся; ця звичка серйозно ставитися до життя виробляється навіть у найбільш обізнаних. Коли стає ясно, що немає нічого істинно існуючого, а навколишнє не назвеш і «видимістю», то можна не думати про спасіння — ти вже спасенний і назавжди.»    

 

Зречення — справа нелегка. Але навіть прагнення до нього приносить спокій

    Ціна перемоги Про себе мислитель казав, що він ледве уникнув всіх форм падіння, зокрема, успіху. Чого ж  вартують наші перемоги? На думку Чорана, «У давнину з недовірою ставилися до успіху не лише тому, що боялися ревнощів богів, а й тому, що побоювалися того внутрішнього дисбалансу, який завжди супроводжує будь-який успіх. Зрозумівши цю небезпеку, як високо вони піднялися над нами! Я щасливий, тільки коли замислив відректися від чогось і готуюся до цього. Все інше — досада та суєта. Зречення — справа нелегка. Але навіть прагнення до нього приносить спокій. Прагнення? Однієї лише думки про зречення достатньо, щоб у вас з'явилася ілюзія, ніби ви стали іншим, і ця ілюзія — найсолодша та водночас найоманливіша із перемог.»   Найкращий спосіб подолати ворога Яку тактику може використовувати ваш потенційний ворог і чому так непросто захиститись від цього? «Немає ніякого захисту від того, хто розсипається перед вами компліментами, - писав Чоран. - З ним не можна погодитися, не виглядаючи  смішним; але й не можна відштовхнути, повернувшись до нього спиною. Не знаючи, як відреагувати, ви ведете себе так, мовби він говорить правду, та дозволяєте себе розхвалювати. Він же вважає, що ви попалися на його вудку, знаходитесь у його владі та насолоджується перемогою, а ви не можете його переконати в помилковості такої думки. Найчастіше це ваш майбутній ворог, який помщатиметься за те, що він перед вами принижувався, це прихований агресор, котрий, не шкодуючи гіпербол, думає, як би вдарити якнайболючіше.» Отже, найкращий спосіб позбутися ворога — всюди говорити про нього тільки хороше. «Йому це перекажуть, і він вже не зможе вам шкодити: ви зломили його дух... Він буде як і раніше воювати проти вас, але без особливого завзяття та наполегливості, тому що підсвідомо вже перестав вас ненавидіти. Він переможений, навіть не усвідомлюючи власної поразки.»   Що варто врахувати при прийнятті важливих рішень? «Коли потрібно прийняти будь-яке важливе рішення, найнебезпечніше — це просити поради в інших, бо за винятком кількох диваків немає нікого, хто щиро бажав би нам добра.»   Чи існує свобода волі? Свобода волі людини, — це одвічне питання, до якого звертались практично всі філософи. Чоран трактує його так: «Людина вільна у всьому, проте залежить від того, що в ній приховано. З боку здається, ніби вона вільна у своїх вчинках, але в темряві її душі «воля» — це звук, позбавлений сенсу.»   Хто розбиває ланцюг Шлях до свободи мислитель бачив у відмові від будь-яких надій та очікувань: «Вільний лише той, хто назавжди позбавився думки про відплату і нічого не очікує ані від людей, ані від богів; хто не потребує порятунку — не тільки у цьому світі, а й в усіх інших, і таким чином розбиває цей найміцніший з усіх ланцюгів.»   Планування — це ніщо? Ось деякі висловлювання Еміля Чорана, які ілюструють його ставлення до планування: - На загниваючий планеті варто було б утриматись від укладання планів, але ми все одно їх укладаємо, бо, як відомо, оптимізм — це судома вмираючого.    

 

Сам факт, що життя позбавлене будь-якого сенсу, — вже причина для того, щоб жити... І до того ж — єдина

    - Пройшовся кладовищем Монпарнас. Всі — молоді й старі — створювали плани на майбутнє. Більше не створюють. Повернувшись додому, я, як хороший учень, натхненний їхнім прикладом, назавжди поклявся не укладати жодних планів. Прогулянка, безсумнівно, пішла мені на користь. - Різниця між смертним і вмираючим не занадто велика. Тільки в другому випадку абсурдність планів на майбутнє трохи більш очевидна. - Ми думаємо, що йдемо до тієї чи іншої мети, забуваючи, що насправді йдемо до мети як такої - до повного краху всіх цілей.   На уламках розбитої душі Чи втілення бажань дає нам щастя? Чоран писав: «Якби я зробив все, що задумав, це зробило б мене щасливішим? Звичайно, ні. Вирушивши колись у далеку путь на пошуки меж самого себе, по дорозі я почав сумніватися у своїй меті та у всіх цілях взагалі. Будь-яке бажання викликає в мені протилежне бажання, а значить, що б я не робив, для мене важливо лише те, чого я не зробив. Ми досягаємо майже всього, крім того, чого бажаємо потай. І, ймовірно, справедливо, що найдорожче для нас виявляється недосяжним і що найголовніше в нас самих та в пройденому нами шляху залишається нерозкритим, нереалізованим. Провидіння чудово все влаштувало: нехай кожен отримує вигоду та славу з величі своєї розбитої душі.»   Причина для того, щоб жити За Чораном, своєрідність нашого буття полягає якраз в його безцільності. До чого призводять роздуми про сенс та призначення? «Замість того щоб звертати увагу на обличчя перехожих, я подивився на їхні ноги, і метушливість всіх цих людей виявилася зведеною до квапливих кроків, спрямованих... куди? І мені здалося очевидним, що наше призначення полягає в тому, щоб топтатися в пилу у пошуках таємниці, позбавленої будь-якого серйозного значення. Бути подібним бігунові, який у вирішальний момент зупинився посеред дистанції, щоб спробувати осягнути її зміст. Роздуми — це визнання того, що ти видихнувся. Сам факт, що життя позбавлене будь-якого сенсу, — вже причина для того, щоб жити... І до того ж — єдина.»    

 

Надлишкова усвідомленість заважає будь-якій справі

    Що може зашкодити справі? «В одному індійському селі, жителі якого ткали кашемірові шалі, тривалий час гостював європейський промисловець. І, живучи там, він почав вивчати прийоми, які використовували ткалі, самі того не усвідомлюючи. Досконально вивчивши їх, він вирішив розповісти про них цим простим людям, але вони в результаті втратили свою безпосередність та перетворилися на дуже поганих робітників. Надлишкова усвідомленість заважає будь-якій справі.»   Формула життя «Існування — це навичка, яку я не втрачаю надію надбати», — писав Еміль Чоран. Йому також належать такі думки: - Будь-яке життя — це історія нищівного падіння. Якщо біографії так захоплюють, то це тому, що герої так само, як й боягузи, змушені вдосконалюватися в мистецтві зазнавати поразки. - Щоб одурити меланхолію, потрібно безперервно рухатися. Варто зупинитися — і вона знову прокидається. Якщо тільки вона взагалі коли-небудь дрімала. - Якщо не знаєш, у який бік йти, краще віддати перевагу ненав’язливому міркуванню — відображенню часу, що розлетівся на шматки. - Формула мого життя і моїх протиріч? Уявіть собі молитву невіруючого. - Кінець людства настане тоді, коли всі стануть такими, як я. - Врешті-решт, я не витратив час даремно, я теж, як і всі, метушився в цьому безглуздому світі.   Про пошуки утопії Чоран писав: «Покладіть цим пошукам кінець, і почнеться загальний застій. Суспільству, яке не здатне дати життя утопії й присвятити себе їй, загрожують склероз та розпад. Життєва мудрість радить триматися щастя загальнодоступного, невигаданого. Людина відповідає відмовою, і ця відмова — єдине, що робить її історичною істотою, іншими словами — шукачем недосяжного щастя.»   Ще декілька цитат Еміля Мішеля Чорана: - Будь-який черв'як, що назвав би себе першим серед рівних, відразу набув би статусу людини. - Ідеально правдива людина, яку ми завжди вільні собі уявити, — та, що ніколи не стане шукати притулку в евфемізмах. - Все, що можна класифікувати, — тлінне. Вічне лише те, що піддається численним інтерпретаціям. - Коли зустрічаєш когось справжнього, це так дивно, що починаєш запитувати себе, чи не став ти жертвою засліплення. - Варто нам позбутися одного недоліку, як на зміну йому вже поспішає інший. Ось ціна нашої рівноваги. - Головне часто відкривається під завісу тривалої розмови. Великі істини вимовляються на порозі. - Розчарувавшись у всіх, неминуче приходиш до розчарування в самому собі; якщо тільки з цього не почав.