Люди прагнуть витрачати свій час ефективно. Мало хто цілеспрямовано каже собі: «А тепер я дві години проведу у TikTok». Зазвичай процес поглинання нашої уваги соцмережами нагадує падіння у кролячу нору: ми збираємося лише зазирнути туди, але не втримуємося.

Кейтлін Вуллі з Корнелльського університету та Марісса Шаріф з університету Пенсильванії провели низку досліджень серед 6445 студентів і працівників зі США. Вони визначили три чинники, які впливають на те, чи продовжуватиме людина переглядати світлини та відеоролики, чи перейде до іншої діяльності: кількість медіафайлів, які людина вже переглянула, схожість між переглянутими файлами, і спосіб їх перегляду.

У першій частині дослідження Вуллі та Шаріф з’ясовували, чи стане потяг до цифрової «кролячої нори» сильнішим чи слабшим після того, як люди вже подивились декілька відео. Вчені запропонували учасникам переглянути або п’ять різних музичних роликів, або лише один кліп, а потім запитали, чи хотіли б вони подивитися ще одне відео – чи перейти до виконання робочого завдання. Можна було б очікувати, що люди втомляться від перегляду п’яти музичних роликів, і їхнє бажання дивитися далі зменшиться. Але сталося протилежне: ті, хто подивився п’ять відео, на 10% частіше погоджувалися продовжувати перегляд, аніж ті учасники, які побачили лише один ролик.

Потім Вуллі та Шарфі досліджували вплив сприйняття відео як схожих між собою на тривалість перегляду. Вони показали учасникам, розділеним на дві групи, два відео. Для першої групи ролики позначили однаковою міткою («навчальні відео»), а для другої – відео не позначалися жодним чином. Виявилося, що для першої групи ймовірність продовження перегляду інших відео з такої самої категорії зростала на 21%!

Можна узяти собі за правило дивитися лише одне відео за один раз. А якщо ви хочете переглянути декілька роликів поспіль, обирати ті, що не здаються вам схожими між собою

Нарешті, дослідниці подивилися, як люди діють після перегляду декількох відео поспіль, – і коли вони дивляться таку саму кількість роликів, але з перервами. Експеримент був побудований таким чином: одна група учасників виконувала два робочі завдання, а потім дивилася два схожі між собою відео, а інша група виконувала ті самі чотири завдання, але чергувала їх (робота – відео – робота – відео). Виявилося, що порядок має велике значення: учасники з першої групи на 22% частіше переходили до перегляду наступного ролика, ніж ті, хто чергував завдання та відео.

Отже, начебто дрібні й неважливі деталі (зокрема, порядок та подібність) щодо контенту, який ми споживаємо, можуть мати великий вплив на наше рішення продовжувати. Наявність трьох чинників, визначених дослідницями, збільшує «доступність» певного типу інформації. Наприклад, перегляд відео стає для нас звичним, а тому мозку стає легше його обробляти, і ми вже очікуємо задоволення, яке отримаємо під час падіння у «кролячу нору».

Ось чому так легко відволіктися на Instagram або YouTube навіть на робочому місці. Ці платформи створені таким чином, щоб затягти користувачів у «кролячу нору»: вони пропонують невеликі порції контенту, рекомендують схожі медіафайли, а деякі з них навіть починають відтворюватися автоматично. Легший перехід від одного ролику до іншого зменшує ймовірність перерв.

Хороша новина полягає в тому, що розуміння чинників, які затягують нас до «кролячої нори», може надати нам інструменти, необхідні для уникнення падіння. Наприклад, можна узяти собі за правило дивитися лише одне відео за один раз. Якщо ви хочете переглянути декілька роликів поспіль, обирати ті, що не здаються вам схожими між собою. А також варто шукати способів навмисно переривати процес перегляду. Скажімо, ставити таймер, що обмежуватиме час, проведений у соцмережах, або тримати на своєму столі записку з нагадуванням не дивитися занадто багато відео.

Зрештою, немає нічого поганого у тому, щоб посміятися над кумедним відео чи обмінятися кількома картинками з друзями. Це стає проблемою лише тоді, коли неконтрольоване споживання контенту заважає нам робити те, що ми хочемо виконати. І хоча подолати цю пастку здається складним завданням, це цілком реально.

За матеріалами hbr.org