[EN]   Сучасна держава має бути не монстром, який знищує своїх громадян, а управлінцем, що створює умови для розвитку соціального капіталу та конкурентоспроможності країни. Як еволюціонувало поняття держави? І як воно прийшло до свого теперішнього сенсу?     Перші гіпотези Біблійний Левіафан – це морське чудовисько, потвора, що інколи ототожнюється із сатаною, і є втіленням первісного хаосу та найжахливіших людських страхів. Цей образ використав Томас Гоббс у трактаті «Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та світської» (1651 р.). Трактат було створено в період громадянської війни, репресій та свавілля влади в Англії часів буржуазної революції. У поясненнях походження держави Гоббс відштовхується від того, що взаємна ворожість є природним станом людини, а захист від неминучого винищення – її природним правом. Відмовляючись від частини своїх природних прав, люди створюють державу – «смертного бога», який повинен захищати людей і дбати про їхню безпеку. Люди мають терпіти державу і владу, яка обмежує їхні права, але, якщо держава перестає виконувати свої функції, починає вбивати людей і стає чудовиськом Левіафаном, – вони отримують право повалити і владу, і державу. Із 1651 року змінились знання людства і про природу людини, і про такий важливий інститут, як держава. Сучасні дослідження соціологів, етологів (фахівців, які вивчають поведінку тварин) і нейробіологів свідчать на користь міркувань Аристотеля про те, що люди є соціальними за своєю природою. Саме природна соціальність людини сприяла виникненню мови й інструментів і перетворенню людини на успішний біологічний вид. Без активної соціальної взаємодії була б неможливою низка культурних, соціальних технологічних, індустріальних революцій та поява сучасної держави. Сьогодні держава стає важливим чинником конкурентоспроможності націй як економічних і політичних спільнот.   П’ятий елемент Відомий дослідник історії та сучасності людства Ніл Фергюсон виділяє чотири ключові інститути, які забезпечують успіх і конкурентоспроможність політичних націй: громадянське суспільство, вільний ринок, право та демократію. Але саме інститут держави, до якого входять підзвітний суспільству уряд і колегіально керовані силові структури, є тим п’ятим елементом, що об’єднує попередні чотири. На початку свого існування держава переважно захищала громадян від зовнішньої агресії та забезпечувала внутрішній порядок за допомогою армії та поліції. Сучасна держава конкурує з іншими не тільки і не стільки за допомогою силових структур, які гарантують безпеку, скільки забезпечуючи привабливість та комфортність (тобто якість) життя людей. Державні рішення, прийняті одноосібно або колегіально, мають тривалі наслідки для всієї політичної нації. Закриття Китаю в XV столітті й швидка модернізація у XX, численні військові експансії – від Чингісхана до світових війн, створення олігархічної економіки в нинішніх Росії та Україні – приклади таких рішень.   Національна ідея Державне творення зазвичай починається з «великої ідеї», яка дає енергетику для спільної дії політичній нації. Давні римляни, наприклад, вірили в божественне походження Риму, росіяни повертаються до ідеї «руського миру» Феофана Прокоповича після «самодержавія, православія та народності» графа Уварова. «Свобода, рівність і братерство» французької революції та «американська мрія» про заможне життя – інші варіанти.    

 

Сучасна держава конкурує з іншими, забезпечуючи привабливість та комфортність життя людей

    Ідеї, що рухали націями протягом людської історії, мають чітку ознаку сакральності, близькості до Бога, яка відділяє їх від профанності повсякденного життя і робить дороговказом, керівною силою, осмисленим напрямком. В українців, наприклад, є пам’ять про хрещення Русі, пов’язана як із місцем хрещення (м. Києвом), так і з сакральністю для християнської громади. Сьогодні ми здатні сформулювати осмислений напрям, спираючись на стратегічність (або візійність), а не на сакральність. Це може суттєво допомогти у світі, який живе в умовах технологічного і підприємницького буму та очікує на «пришестя роботів». Словосполучення «людський капітал» вже стало так само звичним,  як і «фінансовий капітал». Якість людського, або соціального капіталу стає важливою передумовою конкурентоспроможності організацій і суспільств. Якісний соціальний капітал формується за рахунок постійного навчання, постійної практики та активної взаємодії. Вміння вчитись і працювати зі знанням, мовна та культурна освіченість, широта й відкритість людського мислення – ті фактори, від яких залежить успіх нації. Отже, «креативний освічений українець» цілком може стати сучасною сакральною сутністю, а «людиноцентричне» суспільство креативних, освічених і заможних українців – національною ідеєю. Її цінність полягає в тому, що вона стає камертоном, критерієм, за яким перевіряються будь-які інші рішення як стратегічного, так і операційного рівня.   Громадянське суспільство Революція гідності переконливо показала, що ніхто не змінить країну, крім її активних громадян. До речі, Нассім Талеб у своїх нових книгах показує, що активна меншість зазвичай нав’язує решті суспільства свої ідеологічні та поведінкові установки. Цілком ймовірно, що цінності освіченості, чесності, співпраці, довіри можуть витіснити цінності багатства, отриманого за будь-яку ціну, та особистої безпеки. Етична поведінка може стати нормою, а не дивним винятком; взаємодія на ґрунті довіри та поваги може бути рушійною силою розвитку разом із конкуренцією ідей. Відома теза «два українці – три гетьмани» якраз віддзеркалює низький рівень спроможності до об’єднання довкола спільної ідеї та прикру звичку гуртуватись поруч із лідером, зазвичай харизматичним або просто найбільш зухвалим. Що можуть зробити активні громадяни? Продуктивною стратегією буде зосередитись на трьох речах: вчитись, об’єднуватись і самим ставати елітою. Громадянське навчання – важливий двигун громадянського суспільства. Освічена людина відрізняється від неосвіченої як способом бачити світ (світоглядом), так і поведінкою. Критичність мислення неможлива без власної системи знань, а якість вимог до влади та державних рішень відповідає рівню розуміння природи людини, соціальних систем і людства в цілому.    

 

«Людино–центричне» суспільство креативних, освічених та заможних українців цілком може стати національною ідеєю

    Об’єднуватись потрібно довкола продуктивних ідей. Це легше сказати, ніж зробити, оскільки в ідей часто є автори, зацікавлені не лише у «праві власності на ідею», але й у тому, щоб «бути кращим». Якість ідей є ненадійною категорією, тому що її може визначити або перевірка життям (що довго і дорого), або фахова й системна дискусія обізнаних людей щодо конкуруючих ідей. Але саме об’єднання довкола якісних ідей може дати силу та енергію для втілення. Самим ставати елітою – не означає йти у владу. Можна розуміти під елітою тих, хто демонструє елітний або взірцевий приклад, вартий наслідування. Еліта потрібна і в публічній владі, і в освіті, і в культурі, і в бізнесі, і в корпоративному менеджменті, і в державному управлінні… Бути елітою означає усвідомлювати масштаб своєї відповідальності: за власне життя, за близьке оточення, за свою країну. А також – демонструвати способи мислення та дій, що можуть бути взірцями.   Вільний ринок Цікаво, що відповіддю бізнесу на виклики сучасної надскладної світової економіки є кооперація. Щоб ставати й бути успішними, бізнеси об’єднуються – довкола спільних інтересів (бізнес-об’єднання), технологій або спільного створення цінності (екосистеми), спільного продукту на певній території (кластери). Об’єднання та співпраця стають важливими доповненнями перевіреного часом ринкового механізму – конкуренції. Інший чинник сучасного капіталізму – регулювання ринку. Після декількох криз різної природи можна вважати доведеним те, що «вільна рука ринку» є занадто дорогим для людства способом управління. Правила мають бути, і люди, які ці правила створюють, повинні розуміти їх причини та наслідки. Складність світу вимагає від людства генерування нових знань. Ідеться і про нові соціальні структури, і про етичні виклики, і про вплив технологій і нових наукових знань на життя людей. Тут також має допомогти співпраця – між представниками бізнесу (як членами громадянського суспільства), державними діячами та науковцями, які вміють фахово формулювати проблему та предмет дослідження і знаходити адекватні відповіді. Упродовж  усього періоду української незалежності очільники держави бачили економічними суб’єктами «великих платників податків» (олігополії, що породжують олігархів), інтереси яких вони переважно і представляли. Але сучасна турбулентна економічна реальність потребує компаній, які є ризиковими, конкурентними та кооперативними, готовими інвестувати й пропонувати низькі ціни. Навряд чи держава сама, без колективного розуму бізнесу(насамперед – відповідального малого та середнього), зможе розробити такі правила гри, щоб ті, хто вміє генерувати цінність, розвивали свої бізнес-моделі та сплачували податки саме в Україні.   Демократія Вінстон Черчилль 11 листопада 1947 року сказав у Палаті громад: «Ніхто не робить вигляд, що демократія є досконалою або в усьому правильною. Насправді демократія є найгіршою формою правління, за винятком усіх тих форм, які були випробувані у той чи інший час. Але в нашій країні є поширене переконання, що правити повинен народ, правити безперервно, і що громадська думка, виражена усіма конституційними засобами, має формувати, спрямовувати і контролювати дії міністрів, які є слугами, а не володарями».    

 

Об’єднання довкола якісних ідей може дати силу та енергію, потрібні для їх втілення

    Демократія, схоже, переживає зараз найбільше випробування з часів Афінської демократії (IV ст. до н. е.). Сучасна представницька демократія виявилась дуже чутливою до маніпуляції громадською думкою за допомогою засобів масової інформації, складності та високої вартості політичного процесу, можливості імітувати діяльність демократичних інститутів (приклад – нинішні російський та український парламентаризм і судочинство), популізму, що пропонує прості рішення, яких хочуть виборці. Українським громадянам ще доведеться накопичити певну громадянську зрілість, яка складається з освіченості, терпіння, потрібного для розв’язання складних проблем, готовності об’єднуватись та інвестувати час і гроші в спільну вигоду, імунітету проти маніпуляцій, популізму та політичної безпринципності. Мабуть, головною в цьому наборі є здатність об’єднуватись для формування та підтримки політичних сил і рухів, що доводять свої бажання та спроможність представляти інтереси всього народу, а не окремих «поважних громадян».   Сила права Сила права – це не просто наявність «чинного законодавства». Сила права – це коли громадяни сприймають спосіб думати і діяти згідно з писаними правилами як норму. Сила права передбачає, зокрема, високу якість цих правил, чого все складніше досягти у світі, який швидко та постійно ускладнюється. При розвиненій демократії ухвалення важливих рішень (policymaking) і створення законодавства (lawmaking) є відпрацьованими ефективними процедурами, що забезпечують високу якість правил. Виконання процедур не захищає від помилок повністю, але забезпечує суспільну дискусію щодо важливих питань. А також утримує лобізм у прийнятних межах, зменшує неясність і можливі трактування та забезпечує дієві механізми реалізації правил. Саме право забезпечує безумовність права власності (в тому числі інтелектуальної), яке є одним із найважливіших чинників інвестиційної привабливості країни. Так, власність на корпоративні права забезпечує гарантію спадщини, а отже, впливає на стратегічність мислення засновників бізнесу. У певних культурах (скажімо, у сучасній китайській) стосунки можуть бути набагато важливішими за силу права. Це, зокрема, створює специфічні умови ведення бізнесу, коли інвестиції в стосунки можуть бути набагато більшими, ніж власне інвестиції, а партнерство може не гарантувати захищеності прав. Через це вже багато років після приєднання Гонконг з його правовою системою зберігає свої позиції  як «тиха інвестиційна гавань» материкового Китаю.   Сучасна держава Будь-яка держава сьогодні, як і раніше, є централізованим і монопольним джерелом влади з правом використовувати силу на певній території. Розвинені західні країни характеризуються тим, що Україні ще треба збудувати: верховенством закону, який обмежує свавілля правителів писаним правом; підзвітністю уряду, яка забезпечується механізмами заміни політичного керівництва та постійним підвищенням ефективності державного апарату. Але цього замало. Сучасна держава має виконувати набагато більше ролей, ніж у минулому. Розглянемо декілька з них. Держава як інвестиційний менеджер. Сучасні інфраструктурні проекти потребують колосальних інвестицій, які можуть забезпечити пули приватних інвесторів. Механізми публічно-приватного партнерства (ППП) та державні інвестиції як індикатор важливості проектів можуть бути важелями для розвитку інфраструктури, що сприяє економічному зростанню. Держава за наявності довіри до неї може залучити в якості інвестиційного ресурсу готівкові заощадження громадян, які в Україні, за консервативною оцінкою, становлять понад $50 млрд. Великобританія, скажімо, за даними Національного управління аудиту, протягом останніх 15 років отримує £4 трлн капітальних інвестицій щороку за механізмом ППП.    

 

Сучасна держава - це парадоксальне поєднання ефективності й гнучкості, швидкості й глибини, прозорості й невидимості, системності й фаховості

    Держава як творець правил (policy). Саме вона має ресурси для вивчення світу (технологій, суспільства тощо) і може формувати лінії поведінки та політики, адекватні викликам сучасності. Держава може і повинна організовувати діалог із громадянським суспільством, створюючи та затверджуючи правила гри, перевіряючи їх дієвість. А суспільство, що знає правила, розуміє їх необхідність, корисність і раціональність, найімовірніше, житиме згідно з ними. В більшості західних держав важливі рішення є результатами широкої суспільної дискусії. Вона є характерною, наприклад, і для сучасного Китаю, просто відбувається переважно за зачиненими дверима партійних комітетів КПК. Держава як архітектор інститутів. Відсутність довіри в українському суспільстві великою мірою зумовлена недовірою до держави – і радянської, і незалежної української. Формальні інститути державного врядування (governance) мають ґрунтуватись на сучасній управлінській логіці створення цінності для громадян і втілюватись в ефективних процедурах. Тут можна згадати жорстку реакцію євроспільноти на повідомлення про працевлаштування Мануеля Баррозу, у приватному банку Goldman Sachs через 20 місяців після складення повноважень президента Єврокомісії. Держава як сервіс-провайдер. Сучасна держава не повинна бути Левіафаном – незрозумілим і страшним монстром. Держава має не просто надавати сервіс своїм громадянам, а робити це зручним для них способом, бути «невидимою», не заважати їм жити і творити. Сучасні технології (e-governance, e-state) дають змогу і автоматично нараховувати податки, і голосувати через інтернет, мінімізуючи ризик неякісного сервісу та зловживань. В Естонії близько 30 % громадян голосують онлайн, а держава надає через інтернет понад 2 500 державних послуг. Держава як менеджер соціального капіталу. Якщо «креативний освічений українець» стає мірилом ефективності держави, то цілком можливо, що сама вона стає фаховим менеджером соціального капіталу. Тобто може будувати системи освіти, охорони здоров’я, створювати умови для підприємництва, банківську та пенсійну системи тощо. Сьогодні держави конкурують за системами освіти і ставленням до своїх громадян – то ж суспільство зацікавлене в тому, щоб освіта стала головним соціальним ліфтом для українців. Фінська система освіти вже багато років є взірцевою для багатьох країн. Корпус державних службовців – найважливіша з передумов розбудови сучасної держави. Люди думають і діють згідно з масштабом власної особистості. Тому на державній службі мають бути найкращі управлінці країни – держава має вигравати у конкуренції з бізнесом за кадри. Креативне суспільство можуть збудувати тільки креативні державні службовці – освічені люди, які мають переконання та принципи, справжні таланти, реальна еліта української політичної нації. Великобританія вже реалізує програми управління талантами у державному секторі. Сучасна держава має об’єднувати громадянське суспільство, демократичний політичний процес, правові інститути і вільний ринок. Вона є парадоксальним поєднанням ефективності й гнучкості, швидкості й глибини, прозорості й невидимості, системності й фаховості. Розбудова такої держави – амбітна, непроста і дуже важлива стратегічна управлінська задача. І ми сьогодні починаємо розв’язувати її практично з нуля. Складність полягає в тому, що держава – це ми, кожен з нас. Ми виконуємо ролі фахових або корупційних державних службовців, свідомих виборців або жертв політичного популізму, законослухняних громадян або поборників правового нігілізму, ринкових гравців – етичних або не дуже, небайдужих громадян і тих, що вважають винних в усьому не себе, а інших. Наша держава буде такою, якими будемо ми, українці.   Стаття була опублікована у журналі OPEN'2017