[EN] Поворотний момент Клаус Шваб (економіст, засновник і президент Всесвітнього економічного форуму в Давосі з 1971 року) та Тьєррі Маллере (співзасновник та автор аналітичного видання Monthly Barometer) писали книгу в липні 2020 року. Тоді багато хто запитував себе: «Коли ж усе це закінчиться та знову повернеться звичне життя?» Шваб і Маллере відповідають на це запитання так: «Ніколи! Світу, в якому ми жили перші місяці 2020-го, більше не існує». Ніщо й ніколи не повернеться до стану, у якому буде відновлено втрачене відчуття нормальності. Коронавірусна пандемія ознаменувала фундаментальний поворотний момент у траєкторії глобального розвитку. Люди з’явилися на Землі приблизно 200 тис. років тому, найдавнішим бактеріям мільярди років, а вірусам щонайменше 300 млн. Можна припустити, що пандемії існували завжди, а з часу, коли люди почали подорожувати, стали невід’ємною частиною людської історії. У локдауні та ізоляції, з якими довелося стикнутися більшій частині світу через COVID-19, також немає нічого нового. Цю практику використовували століттями. Перші згадки про карантин, що дійшли до нас, відносяться до періоду чорної смерті – пандемії чуми, що вбила між 1347 і 1351 роками майже третину населення Європи. Ідею сорокаденної ізоляції (слово «карантин» походить від італійського слова «quaranta», що значить «сорок»), що не мала жодного медичного обґрунтування та імовірно є символічною (число сорок неодноразово зустрічається в Біблії та, серед іншого, означає очищення), реалізовувала влада, яка не дуже розуміла, що намагається в такий спосіб стримати. Але вжиті заходи стали однією з перших форм інституціоналізації охорони суспільного здоров’я, що допомогло легітізимувати розширення повноважень держави. Зміни, що відбувалися тоді в Європі, були різноманітними, масштабними та глибокими. Становлення абсолютизму, поступове зменшення впливу церкви та ціла низка інших важливих історичних подій – усе це значною мірою пов’язано із чорною смертю. Зрештою зміни привели до завершення ери покірності, поклавши кінець феодалізму та кріпосному праву та ознаменувавши початок епохи Просвітництва. Інакше кажучи, на думку деяких дослідників, чорна смерть стала початком формування сучасної людини. Якщо чума в епоху Середньовіччя спровокувала настільки радикальні трансформації у соціальній, політичній та економічній сферах, то чи може нинішня пандемія мати такі самі глибокі та драматичні наслідки? Шваб і Маллере вважають, що теперішня пандемія, на відміну від деяких попередніх, не становить екзистенціальної небезпеки: вона не принесе непередбаченого масштабного голоду, масових смертей або переселень людей. Але COVID-19 загострює цілу низку погроз, на які упродовж тривалого часу ми не могли відреагувати, а також поглиблює деякі тренди, що викликають значну стурбованість. Пандемія прискорить системні зміни, які були очевидними ще до кризи. Також можливі зміни, що не просто неочевидні, але й такі, що вважаються сьогодні нечуваними.  

COVID-19 загострює цілу низку погроз, на які упродовж тривалого часу ми не могли відреагувати, а також поглиблює деякі тренди, що викликають значну стурбованість

  Макроперезавантаження На думку авторів, перебіг перезавантаження на макрорівні визначатимуть три базові чинники: взаємозалежність, швидкість і складність. Стикнутися із цими силами доведеться кожному з нас, незалежно від того, хто ми та де ми. Взаємозалежність Якщо визначити сутність XXI століття одним словом, то це буде «взаємозалежність». Це народжене глобалізацією та технологічним прогресом явище можна визначити як динаміку взаємної залежності між елементами, що утворюють систему. Ступінь взаємозалежності у сучасному світі добре ілюструють слова Кішора Махбубані, вченого та колишнього сінгапурського дипломата, сказані ним у 2010-му: «Сім мільярдів людей, що населяють планету, уже не живуть у сотні окремих кораблів – вони живуть у 193 окремих каютах на одному кораблі». У 2020-му Махбубані розвинув цю метафору стосовно пандемії: «7,5 млрд людей виявилися на одному зараженому вірусом кораблі; чи є сенс у тому, щоб драїти окремі каюти, ігноруючи коридори та повітропроводи, якими подорожує вірус? Звісно, немає. Однак саме цим ми займаємося зараз… Людство повинне подбати про глобальний корабель як про єдине ціле». В умовах зростаючої взаємозалежності будь-які спроби розв’язати якусь проблему ізольовано є безплідними. Якщо розглядати ризики окремо (геополітичні, економічні, соціальні, екологічні), то виникає ілюзія, що їх можна стримати або мінімізувати. Однак це не так, оскільки у взаємозалежному світі ризики підсилюють один одного та провокують появу інших ризиків. Наприклад, ризик поширення інфекційних захворювань безпосередньо впливає на ризик провалу системи глобального управління, ризики соціальної нестабільності, фінансової кризи, безробіття, вимушеної міграції та багато інших. Швидкість Швидкість – ще один наслідок глобалізації та технологічного прогресу. У сучасному світі все рухається швидше, ніж раніше. Найбільш явна причина ствердження культури невідкладного реагування (яку іноді називають диктатурою терміновості) – входження інтернету в наше життя. Але є й менш очевидний чинник – зміна сприйняття часу: у міру того, як суспільство стає багатшим, час починає сприйматися як дедалі дорожчий і, відповідно, дефіцитніший ресурс. Дослідження показують: у багатших містах люди пересуваються швидше, ніж у менш успішних. Для них час – це те, що не можна втрачати. Прискорення спостерігається практично в усьому. Кризи, прояви соціального невдоволення, прогрес технологій та темпи їх впровадження, геополітичні потрясіння, зміна ситуації на фінансових ринках, поширення інфекційних захворювань – усе це відбувається в режимі прискореного перемотування. Шваб і Маллере наводять наступні дані про поширення COVID-19 на глобальному рівні. За три місяці число тих, хто захворів, досягло 100 тис.; ще за 12 днів збільшилося вдвічі – до 200 тис.; далі 300 тис. випадків було виявлено за чотири дні, а потім 400 тис. і 500 тис. – за два дні. Тобто йдеться про зростання по експоненті. Тим часом когнітивні функції людини не дуже здатні впоратися з експонентним зростанням: у нас часто розвивається «експонентна короткозорість», коли темпи того, що відбувається, ми оцінюємо просто як дуже швидкі й тому можемо допускати серйозні прорахунки.  

У взаємозалежному світі ризики підсилюють один одного та провокують появу інших ризиків

  У книзі наводиться діалог з роману Хемінгуея «І сходить сонце»: – А як ви збанкрутували? – запитав Білл. – У два способи, – відповів Майкл. – Спочатку поступово, а потім одразу. Те саме відбувається при глибоких системних зрушеннях і підривах: спочатку все рухається повільно, а потім різко та швидко. Цього слід очікувати й у випадку макроперезавантаження. Складність Часто складні системи характеризуються відсутністю видимих причинних зв’язків між окремими елементами, що робить прогнозування їхньої поведінки практично неможливим. Кожен з нас неодноразово на власному досвіді переконувався: що складніша ситуація, то вища ймовірність виникнення непередбачених обставин або того, що щось піде не так…. Керування складною адаптивною системою вимагає безперервної взаємодії різноманітних елементів та різних дисциплін у режимі реального часу. Тому для стримування коронавірусної пандемії знадобиться система глобального спостереження, що виявляє нові спалахи одразу після їх виникнення; лабораторії в різних регіонах світу, здатні оперативно аналізувати нові вірусні штами у міру їх появи та розробляти дієві методи лікування; потужна IТ-інфраструктура; адекватні та добре скоординовані політичні механізми, що дозволяють ефективно впроваджувати прийняті рішення, тощо. Кожен з перерахованих елементів необхідний для реагування на пандемію, але лише його недостатньо. Складна адаптивна система – це щось більше, ніж сума її окремих елементів. Її результативність залежить від її функціонування як єдиного цілого, а потужність визначається потужністю найслабшої ланки. Складність обмежує наші знання та здатність розібратися у сутності речей, – відзначають автори. В умовах зростаючої складності здатність політиків та інших впливових осіб ухвалювати адекватні рішення може слабшати. Економічне перезавантаження За словами авторів, до березня 2020-го світова економіка ще ніколи не робила настільки раптову та тверду «посадку». Ніколи раніше жодна людина з тих, хто живе сьогодні, не була свідком економічного колапсу, природа та темпи якого мали б такі драматичні та далекосяжні наслідки. У березні, лише за три тижні після введення локдауну, було зареєстровано істотне уповільнення зростання ВВП і різке збільшення безробіття в промислово розвинених країнах. Гарвардський економіст Кеннет Рогофф тоді зазначив: «Результат залежить від того, скільки це триватиме. Якщо досить довго, то, безсумнівно, ця ситуація спричинить усі можливі фінансові кризи». Економіка під час пандемії Згідно з даними Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD), у найближчий рік ВВП країн Великої сімки скоротиться на 20–30%. Що тривалішим буде локдаун, то більше «шрамів» залишиться на економіці, яка страждає від безробіття, банкрутств і відсутності капітальних інвестицій. Аналітики стверджують, що за умови зупинки переважної частини економіки темпи річного економічного зростання кожного наступного місяця скорочуватимуться на 2%. Але, як зауважують автори, слід очікувати, що взаємозалежність між обмежувальними заходами та їхнім впливом на розмір ВВП носитиме нелінійний характер. Так, за оцінками Центрального бюро планування Нідерландів, кожен додатковий місяць карантинних заходів спричинить непропорційне погіршення стану економіки. Якщо через один місяць вимушеної сплячки темпи економічного зростання в цій країні знизяться на 1,2%, то після трьох таких місяців цей показник складе 5%.  

Підрив глобальної економіки, викликаний COVID-19, створив для суспільства вимушений перепочинок. У нас з’явився час поміркувати: що має справжню цінність?

  У нових реаліях темпи зростання суттєво сповільняться та, найімовірніше, знадобляться роки для того, щоб економіки більшості країн повернулися до допандемічного рівня. Глибокі економічні потрясіння накладаються на довгостроковий тренд, що спостерігається у низці регіонів: скорочення чисельності населення та його старіння. Іншими словами, у посткоронавірусних реаліях значне уповільнення темпів економічного зростання буде практично даністю. Втім, Шваб і Маллере вважають, що сильний підрив глобальної економіки, викликаний COVID-19, створив для суспільства вимушений перепочинок. У нас з’явився час поміркувати: що має справжню цінність? Зараз є можливість впровадити інституціональні зміни та зробити політичні вибори, які спрямують нас на шлях, що веде до формування справедливішої та екологічно збалансованішої економіки. Як оцінювати економічне зростання? Якщо перебіг розвитку економіки може суттєво змінитися, то яким повинен бути основний критерій для визначення економічного прогресу? Та чи підходить для цієї мети показник на зразок ВВП у його нинішньому вигляді? Від початку використання ВВП рівень економічного добробуту вимірювався обсягами виробництва та споживання. При цьому не враховувався стан ресурсів, які використовуватимуться у майбутньому. Такий підхід украй негативно позначається на природних і соціальних ресурсах і вимагає кардинального перегляду. Також, для того щоб сформувати більш збалансовану систему виміру економічного прогресу, слід ураховувати цінність, створювану шляхом робіт, які виконують у домогосподарствах. Про це йдеться вже давно, і зараз треба додати нового імпульсу розробці необхідної системи показників. Крім того, з розвитком цифрової економіки збільшується розрив між вимірюваною та фактичною економічною активністю. Деякі фінансові продукти, що фігурують у розрахунках ВВП як такі, що створюють цінність, насправді просто її переміщують із одного пункту до іншого або навіть руйнують. Шваб і Маллере звертають увагу на те, що вагомим є не лише обсяг економіки, але й розподіл матеріальних благ. У ситуації, коли в багатьох країнах нерівність доходів є глибокою, як ніколи раніше, і коли технологічний прогрес збільшує таку поляризацію, ВВП загалом або його усереднені значення (ВВП на душу населення) дедалі менше відображають якість життя окремих людей. Майнова нерівність є важливим виміром динаміки власне нерівності та вимагає більш системного відстеження, – впевнені автори. І, нарешті, щоб визначити справжній стан здоров’я економіки, слід повніше вимірювати її продуктивність. Інститути, інфраструктура, людський капітал, інноваційні екосистеми – усе це критично важливе для стійкості загальної системи. Також необхідно системно відстежувати стан капітальних резервів (фінансовий, матеріальний, природний, соціальний капітал), які можуть бути використані під час кризи. Пандемія здатна прискорити зміну деяких норм, що глибоко ствердилися. Якщо ми колективно визнаємо, що за межами певного рівня добробуту (що виражається у ВВП на душу населення) щастя більшою мірою залежить не від споживання матеріальних благ, а від нематеріальних чинників (доступна система охорони здоров’я, міцна соціальна «тканина» тощо), тоді цінності на зразок шанобливого ставлення до навколишнього середовища, відповідального споживання, емпатії та щедрості можуть згодом ствердитися як нові соціальні норми. Що може стати новими важелями росту? Якщо виходити з того, що у світі після пандемії економічний прогрес буде визначати не швидкість, а екологічна збалансованість та інклюзивність, постає питання: що може стати чинниками зростання? Серед сфер, що відкривають значні можливості для зростання, автори називають екологічну економіку в усьому розмаїтті її проявів, а також економіку соціальну.  

Що складніша ситуація, то вища ймовірність того, що виникнуть непередбачені обставини або щось піде не так

  Освіта (початкова, середня, вища, професійно-технічна, перекваліфікація, навчання дорослих тощо) – ще одна сфера, де потенційно можна створити величезну кількість робочих місць. Сфера охорони здоров’я, як показала пандемія, також потребує набагато більших інвестицій (це рівною мірою стосується інфраструктури, інноваційної діяльності та людського капіталу). Шваб і Маллере пишуть про те, що розвиток цих сфер не тільки підштовхне розвиток економіки, але й створить для суспільства довгострокові переваги у вигляді більшої рівності, соціальної мобільності та інклюзивності економічного зростання. На думку авторів, у майбутньому прогресивні держави використовуватимуть збалансованіший підхід в управлінні своєю економікою. Пріоритетом для них стане збільшення зайнятості населення, підвищення соціальних стандартів та охорона навколишнього середовища. Соціальне перезавантаження За всіх часів пандемії випробовували суспільство на міцність – і нинішня не стане винятком. Найочевиднішим наслідком COVID-19, з яким доведеться стикатися багатьом країнам, є потужні прояви суспільного гніву та невдоволення, спрямовані на політиків та інститути. Генрі Кіссінджер охарактеризував це так: «Нації гуртуються і йдуть до процвітання, ґрунтуючись на переконанні в тому, що їхні інститути здатні передбачити катаклізм, обмежити сферу його впливу та відновити стабільність. Коли пандемія COVID-19 закінчиться, у багатьох країнах суспільство сприйматиме державні інститути як такі, що не впоралися зі своїми базовими завданнями». Особливо актуальним сказане вище є для деяких багатих країн, громадяни яких мають усі підстави запитати: чому влада, маючи необхідні ресурси та інструменти, діяла настільки неефективно? У таких випадках головним обвинувачуваним може стати соціально-економічна система загалом, яка показала нездатність гарантувати більшості громадян економічний та соціальний добробут. Але найдраматичнішими будуть наслідки пандемії для бідних країн, де COVID-19 ще сильніше поглибить споконвічні соціальні проблеми (бідність, нерівність і корупцію), що, зрештою, може призвести до дезінтеграції суспільства. COVID-19: KPI для держави Чи можна вже зробити системні висновки про те, що спрацювало у контексті приборкання пандемії? Серед країн, що діяли найрезультативніше, автори називають Сінгапур, Південну Корею та Данію, водночас Італія, Іспанія, США та Великобританія продемонстрували досить низьку ефективність у низці сфер. У таких багато в чому схожих країнах, як Німеччина та Франція, число підтверджених випадків COVID-19 було приблизно однаковим, але кількість смертей разюче відрізнялася. Яким може бути пояснення таких аномалій? Чому в одних країнах і регіонах пандемія поширювалася набагато швидше, ніж у інших, і мала набагато серйозніші наслідки? Відповідаючи на це запитання, автори зауважують, що станом на червень 2020-го неможливо було виявити всю сукупність чинників, що пояснюють це явище. Але вже можна сказати, що країнам, які найдієвіше відреагували на пандемію, властиві цінності інклюзивності, солідарності та довіри. Два вектори соціальної трансформації Епоха після пандемії знаменуватиметься масштабним перерозподілом багатства: від багатих до бідних і від капіталу до праці. Найімовірніше, COVID-19 стане похоронним дзвоном для неолібералізму – набору ідей і політик, сутність яких можна визначити як перемогу конкуренції над солідарністю, творчого руйнування над державними інтервенціями, економічного зростання над соціальним благополуччям.  

Епоха після пандемії знаменуватиметься масштабним перерозподілом багатства: від багатих до бідних і від капіталу до праці

  На думку авторів, не можна вважати збігом, що дві держави (США та Великобританія), у яких протягом останніх років найбільш завзято реалізовувалася політика неолібералізму, опинилися поміж тих, де в результаті пандемії померло найбільше людей. Два взаємозалежні чинники – масивний перерозподіл багатства, з одного боку, і відмова від політики неолібералізму, з іншого, – матимуть визначальний вплив на устрій суспільства майбутнього. Посилення ролі держави Історія пандемій, які протягом п’яти століть бушували у Європі та Америці, свідчить про те, що важка криза незмінно сприяла посиленню ролі держави. І немає жодних підстав уважати, що у випадку COVID-19 усе буде інакше. У книзі наводиться цитата з опублікованої в Bloomberg статті під назвою «Вірус повинен розбудити захід» (The Virus Should Wake Up the West): «Пандемія COVID-19 зробила державу знову значущою, і не лише знову сильною, але й знову життєво важливою. Те, чи є у вашій країні якісна система охорони здоров’я, чи компетентними є чиновники та чи ефективною є фінансова система, має величезне значення, оскільки якість уряду є чинником, від якого залежить, жити вам чи помирати». Як зазначається у книзі, деякі елементи нового великого уряду вже запрацювали. У квітні цього року в різних країнах практично синхронно декілька трильйонів доларів було вкладено в програми допомоги малозабезпеченим або малозахищеним, збереження робочих місць (де це було можливо) та підтримку бізнесу. Шваб і Маллере прогнозують, що в майбутньому уряди багатьох країн ініціюють зміни у правилах гри, щоб вони краще задовольняли потреби суспільства. Зокрема, це торкнеться системи соціального забезпечення, що особливо актуально для ринково орієнтованих країн на зразок США та Великобританії. Збільшення виплат по безробіттю, оплата лікарняних та впровадження низки інших соціальних заходів спочатку буде інструментом пом’якшення наслідків кризи, а надалі стане нормою. Така мета бізнесу, як створення прибутку для акціонерів, втратить своє чільне значення, й на перший план вийде модель капіталізму для стейкхолдерів. Наприклад, Брайан Ческі, гендиректор Airbnb, заявив про намір трансформувати структуру в компанію стейкхолдерів. Також автори пишуть про те, що уряди країн, які показали низьку результативність у боротьбі з пандемією, повинні будуть надати суспільству відповіді на критично важливі запитання: як сталося, що у розпал пандемії у країні не виявилося потрібної кількості захисних масок, респіраторів та апаратів ШВЛ? Чому уряд не підготувався до пандемії належним чином? Чому держава виявилася нездатною забезпечити медичною допомогою всіх, хто її потребує? Чому так разюче відрізняються рівні заробітних плат менеджера якогось хедж-фонду та лікаря або медсестри, результативність роботи яких вимірюється людськими життями?  

Трансформаційна криза здатна розбудити у людях як найкращі, так і найтемніші сторони натури

  Мікроперезавантаження Різні аспекти перезавантаження відбудуться в галузях, у великих та малих організаціях, а також у житті окремих людей. Психологи говорять про те, що трансформаційна криза здатна розбудити у людях як найкращі, так і найтемніші сторони натури. Якими ми станемо, пройшовши крізь пандемію? І чи зможемо створити кращий світ? Пандемія також спонукала замислитися, що таке справедливість. Наприклад, чи справедливо піднімати ціни на товари, які в розпал пандемії користувалися значним попитом? Багато компаній вважали такий крок неприйнятним з огляду на етичні та моральні норми. Саме тому Amazon заборонила піднімати ціни на своїх сайтах. Автори зауважують, що поки складно сказати: чи ствердяться такі моральні міркування в наших установках і поведінці. Але можна припустити, що зараз ми чіткіше усвідомлюємо, що в основі наших рішень завжди лежить моральний вибір. І якщо в майбутньому зможемо відійти від системи домінування особистих інтересів, які отруюють чимало процесів у соціальному житті, тоді, ймовірно, у суспільстві ствердяться принципи інклюзивності та справедливості. Наприкінці книги Клаус Шваб і Тьєррі Маллере пишуть, що зараз ми перебуваємо на роздоріжжі. Один шлях приведе нас у кращий світ, де буде більше інклюзивності, рівності та поваги до природи, інший – у світ, дуже схожий на той, що лишається позаду, але гірший: він буде постійно обрушувати на нас нові неприємні сюрпризи. Ми повинні його виправити. Виклики, з якими доведеться стикнутися, ймовірно, виявляться неспівставно складнішими, ніж ми уявляли, але й наша здатність до перезавантаження може перевершити те, що раніше здавалося нам можливим. Джерело: Digest, спільний проєкт kmbs та Kyivstar