Learn first
For the latest KMBS events and news, visit KMBS Live at the top right corner of the screen
Open kmbs live[EN] Справжня слава прийшла до Шопенгауера лише після смерті. Починаючи з 1870-тих, впродовж кількох десятиліть він був одним із найпопулярніших авторів як в Німеччині, так і за її межами. Щоправда, його популярність мала дещо сенсаційний присмак. Мислителя вважали ненависником людства, мізантропом, який все бачить в чорному кольорі. Хоча, як і всі, Шопенгауер прагнув щастя, а основою його песимізму була переконаність у неможливості його знайти. «Життя хитається між порожнечею та нудьгою; вдоволення кладе кінець бажанню й насолоді», — пише він. Істинне й ілюзорне У своїй головній праці «Світ як воля і уявлення» Шопенгауер представляє два різних світи. Перший — це те, що ми вважаємо реальністю. Суспільство, культура, історія, наше власне життя є лише видимістю та існує виключно у нашому уявленні. І в цьому полягає глибинний трагізм нашого буття. Мислитель пише: «Люди схожі на заведені годинникові механізми, які йдуть, самі не знаючи для чого. Кожного разу, коли зачинають та народжують нову людину, знову заводиться годинник людського життя, щоб нота в ноту і такт за тактом, з незначними варіаціями, повторити шарманкову п'єсу, яку він вже грав незліченну кількість разів. Кожен індивід, кожне людське обличчя та життєвий шлях — це тільки ще одне швидкоплинне сновидіння нескінченного духу природи, вічної волі до життя, ще один швидкоплинний образ, який дух, граючи, малює на своєму нескінченному сувої — просторі та часі, зберігаючи його недоторканним на крихітну мить, що щезає, а потім стирає, щоб дати місце новим образам. У цьому й полягає страшна сторона життя — за кожен з цих швидкоплинних образів, за кожну з цих безглуздих примх волі до життя у всій своїй напруженості людина мусить платити численними, глибокими стражданнями і, наостанок, гіркою смертю, яка довго загрожує і нарешті приходить.» Справжній світ за Шопенгауером — це світ буттєвої енергії, невидимої сутності, волі в розумінні кантівської «речі в собі». Воля є ядром видимої оболонки життя. Вона існує поза часом, простором, причинністю. Вираження волі в «хотінні» та «прагненні», але оскільки у світі, в сутності, не існує тільки нічого, крім волі, у неї немає жодної цілі окрім самої себе. Воля лише «хоче хотіти» — її виявом є безупинне ненаситне бажання. Так влаштований всесвіт — так влаштована людина, в якій воля світу приймає форму вічно незадоволених життєвих прагнень. У пошуках щастя Але чи можливе взагалі щастя в цьому світі? І де його можна знайти? Ці запитання ставить Шопенгауер у своїй книзі «Афоризми про життєву мудрість». За словами мислителя, «для благополуччя людини і способу її існування головним є те, що відбувається в ній самій. Саме тут знаходиться безпосереднє джерело внутрішнього вдоволення або невдоволення, що є результатом її відчування, хотіння та мислення... Якщо говорити простіше — кожний тулиться у своїй свідомості та живе безпосередньо лише в ній, і тому ззовні йому нічим не можна допомогти.» Отже, жодні зовнішні атрибути, навіть ті, які споконвічно цінуються суспільством, не можуть допомогти наблизитись до щастя.
Найістотнішою умовою для життєвого щастя є те, що людина має в собі самій
Шопенгауер пише: «Різниця в рангах та багатстві дає кожному грати свою роль, проте цій ролі аж ніяк не відповідає внутрішня різниця у щасті та вдоволенні. У кожному сидить все той же бідолаха зі своєю нуждою та гризотою, які в кожного інші, але за формою, тобто за сутністю, майже у всіх одні й ті ж самі.» Внутрішня наповненість і внутрішня порожнеча — у цьому мислитель бачить розмежування між істинним багатством і бідністю. На його думку, «людина з багатим духом і в повній самотності має чудові розваги з власними думками та фантазіями. В той час як тупицю не в силах позбавити від виснажливої нудьги ані видовища, ані подорожі, ані інші розваги. Для того ж, хто обдарований незвичною та видатною в духовному сенсі індивідуальністю, більшість загальнобажаних насолод є зайвими, непотрібними та навіть обтяжливими. Будь-які мани та насолоди, які відбиваються у свідомості недалекої людини, виявляться бідними та збляклими у порівнянні зі свідомістю Сервантеса, коли він у в'язниці писав «Дон Кіхота». Таким чином, найістотнішою умовою для життєвого щастя є те, що людина має в собі самій. І лише тому, що цей внутрішній скарб переважно невеликий, ті, хто вже вийшов із боротьби зі злиднями відчувають себе такими ж нещасними, як й ті, хто ще бореться з ними. Внутрішня порожнеча, банальність свідомості, бідність духу зганяє їх у товариство схожих на себе.» Про уникнення страждань Наближення до щастя, згідно з думкою філософа, — це уникнення страждань. Великі ж страждання є породженням великої радості, в основі якої завжди лежить омана. Безмежна радість і дуже сильне страждання завжди зустрічаються тільки в одній й тій же особі, - вважав він. Така радість і таке страждання викликаються не одними лише враженнями від теперішнього, але й передбаченням майбутнього. Але оскільки страждання властиве життю, і ступінь його визначений природою суб'єкта, то в основі надмірно бурхливої радості або страждання завжди лежить омана та примарне мріяння. Тож силою думки можна уникнути цих обох надмірних напружень духу. Будь-який непомірний захват неодмінно ґрунтується на ілюзії, ніби ми знайшли в житті щось таке, чого в ньому зустріти не можна... Кожна така мрія згодом неминуче завершується розчаруванням, і коли вона зникає, за це потрібно платити ціною настільки ж гірких страждань, наскільки радісним було її виникнення. В цьому відношенні вона дуже схожа на висоту, з якої можна зійти, тільки впавши, й тому її треба уникати. Всяке несподіване надмірне страждання — це лише падіння з висоти, зникнення подібної мрії... Можна було б уникнути і захоплення, і страждання, якби ми завжди змушували себе ясним поглядом оцінювати речі в їхній сукупності та зв'язку і остерігалися фарбувати їх у колір, в якому нам хотілося б їх бачити.
Будь-який непомірний захват неодмінно ґрунтується на ілюзії, ніби ми знайшли в житті щось таке, чого в ньому зустріти не можна... Кожна така мрія згодом неминуче завершується розчаруванням
Мислитель пише: «Потрібно стримувати нашу уяву в усьому, що стосується щастя або нещастя, передусім не будувати повітряних замків: вони обходяться занадто дорого, бо доводиться невдовзі та з сумом їх руйнувати. Але ще більше слід остерігатися малювати виключно можливі нещастя.» Своєрідним інструментом вимірювання щастя можуть стати речі, які засмучують людину: «Якщо хочеш оцінити стан людини стосовно її благополуччя — потрібно розпитувати не про те, що її тішить, а про те, що викликає в неї сум; оскільки чим незначніше останнє — тим щасливіша людина... Стережіться задаватися широкими вимогами та будувати щастя свого життя на широкому фундаменті; тоді воно легше всього розвалюється, бо є вразливим до несприятливих випадковостей.» Про справжність і підробку На думку Шопенгауера, «більшість так званих благ — лише порожня зовнішність, на зразок декорації, в якій немає жодної сутності. Такими є, наприклад, прикрашені й оздоблені кораблі, гарматні салюти, ілюмінації, труби і барабани, веселі крики. Все це — лише вивіска, символ, ієрогліф радості, самої ж радості зазвичай немає при цьому, вона одна не бере участі у святі. Інший приклад: безліч запрошених гостей в парадному одязі... урочисті зустрічі... але все це - лише вивіска шляхетного, витонченого спілкування, насправді ж замість цього панують вимушеність, незадоволення та нудьга. Де багато гостей, там багато і сміття, хай навіть всі вони мають по зірці на грудях... Загалом, блискучі, гучні урочистості та веселощі порожні всередині й фальшиві вже хоча б тому, що різко суперечать бідам та злидням нашого життя, а будь-який контраст тільки підкреслює істину. Майже всі на ділі виявляється порожнім горіхом. Зерно саме по собі є рідким і ще рідше знаходиться в шкаралупі. Шукати його треба зовсім не тут і зазвичай можна знайти лише випадково.» Цінність самотності За словами Шопенгауера, «самотність — доля всіх видатних умів: іноді вона обтяжує їх, але все-таки вони завжди обирають її як найменше з двох зол». Він писав: «Той, хто рано звик до самотності й навчився її цінувати, той отримав золоті розсипи. На це здатен не кожен. Бо нужда, або, якщо вона вже усунена, нудьга женуть людину до товариства... Товариськість можна також розглядати як взаємний душевний стан, подібний до того фізичного, який практикується при великих морозах, коли люди збиваються в купу... Товариськість людини приблизно обернено пропорційна її інтелектуальній цінності. І сказати «він дуже мовчазний» — майже те ж саме, що «він — людина високих чеснот».
Чим вищий, досконаліший дух — тим менше місця залишається для нудьги
Хто все ж не може виносити тривалої самотності, тому я пораджу привчити себе привносити в товариство частину своєї самотності, тобто звикнути бути в суспільстві певною мірою самотнім: не висловлювати всього, що ви думаєте, а, з іншого боку, не дуже довіряти тому, що скажуть люди, не очікувати від них багато чого ані в моральному, ані в розумовому плані й виробити в собі байдужість до їхніх думок, при якій і може сформуватися справжня терпимість.» Про спілкування Шопенгауер вважав, що не слід оскаржувати чужих думок, бо якби ми захотіли спростувати всі абсурди, в які вірять люди, на це не вистачило б жодного часу. Також мислитель казав, що слід утримуватися в бесіді від будь-яких критичних, хоч би й доброзичливих, зауважень: образити людину — легко, виправити ж це — важко або неможливо. «Якщо нісенітниці, які нам доводиться вислуховувати в розмові, починають дратувати, потрібно уявити, що розігрується комічна сцена між двома дурнями – писав він. Хто з'явився на світ з метою серйозно повчати людей великим істинам, той може вважати себе щасливим, якщо залишиться цілим.» Загалом, на думку філософа, краще виявляти свій розум в мовчанні, ніж у розмовах. Мовчання притаманне розсудливості, слова — марнославству. Деякі цитати Артура Шопенгауера: - Звісно ж, людина завжди робить те, що хоче, але те, чого вона хоче, завжди знаходиться поза межами її влади. - Людина може бачити в іншому лише те, чим володіє сама, та зрозуміти іншого тільки пропорційно власному розуму. - Вкрай нерозумно позбавляти себе світлих миттєвостей в сьогоденні або псувати їх досадою на минуле або смутком щодо прийдешнього. - Будь-яке товариство неминуче вимагає взаємного пристосування, зрівнювання. І тому що більше товариство — тим воно банальніше. - Із особистісних якостей найбільш безпосередньо сприяє нашому щастю веселий характер, ця прекрасна якість негайно ж знаходить нагороду в самій собі. - Чим вищий, досконаліший дух — тим менше місця залишається для нудьги. - Гордість — те, що виходить зсередини і є безпосередньою повагою до самого себе. Марнославство ж — прагнення здобути це ззовні... Тому марнославство робить людину балакучою, а гордість — мовчазною. - Слава ґрунтується на тому, чим є дана людина у порівнянні з іншими, відповідно, вона є чимось відносним та має лише відносну цінність. - Будь-яке життя є стражданням. Існування — це невпинне вмирання. - Світ — це все одно, що пекло, в якому люди, з одного боку, - душі, що проходять крізь муки, з іншого, — дияволи. - Мудреці всіх часів постійно говорили одне й те є саме, а дурні, які завжди складали більшість, постійно одне й те ж саме робили — як раз протилежне; так триватиме й надалі.