У кожного своє «навіщо»

Навчальний шлях у kmbs розпочався для груп Executive MBA-39 та Presidents’ MBA-25 у листопаді 2022-го. Кожен з 45 нових членів спільноти мав свою власну причину і відповідь на запитання «чому саме зараз», хоча чимало з них перегукуються. Зокрема, Єлизавета Копилова, Senior Project Manager у Sigma Software та учасниця Executive MBA-39, ділиться: «Навчання в Могилянці – це моя студентська мрія, яка стала реальністю вже у дорослому віці. Чому зараз? Всі ми працюємо на наближення перемоги. Та це лише перша сходинка на складному шляху, який ми маємо подолати як суспільство, щоб жити у комфортній та безпечній країні. Попереду багато викликів, нам доведеться підіймати економіку. Можна довго готуватися до народження дитини, але не знати, що з нею робити після. Чи будемо ми готові скористатися можливостями, які на нас чекають після перемоги: залучити інвестиції, вийти на нові ринки, створити нові робочі місця та впізнавані у всьому світу бренди? Навчання додає мені оптимізму. Якщо стільки талановитих людей працюють та навчаються заради кращого майбутнього, то у нас є шанси на успіх.

А ще, коли чоловік на фронті, дуже корисно мати інтелектуальну діяльність, яка займає весь вільний час і не дає токсичним думкам панувати в голові. Кожного місяця я їду на чотири дні в Київ, і це якесь паралельне життя. Навчання дуже круто переключає!».

Дмитро Тищенко, співзасновник громадської організації «Цукр», медіаменеджер та учасник Presidents’ MBA-25, розповів: «Мені здається, ніколи не буває найкращого часу для навчання: історія показує, що завжди будуть проблеми та виклики. Ми живемо в такий час, коли не тільки Україна, але й світ постійно стикається з викликами, невизначеністю, турбулентністю. І очікувати, що колись настане час, коли нам нічим буде зайнятись і від нудьги доведеться піти повчитись – не варто, такого не буде ніколи. Тому що раніше ти починаєш навчатися, то швидше будеш готовий до будь-яких подій та викликів і зможеш допомогти собі та своїй країні».

Втім, через війну у декого все ж вимушено стало більше вільного часу, наприклад, у Дениса Шевченка, генерального директора ТОВ ПФК та учасника Executive MBA-39. Він каже: «Я давно відчував потребу в підвищенні кваліфікації з адміністрування бізнесу, адже у мене технічна освіта. Зараз моє підприємство не працює, і зʼявилося більше вільного часу. І я пішов навчатися, бо вірю, що МВА буде корисним і для збільшення “широти думок”, і для реалізації ідей. Мені здається, що саме зараз відбуваються тектонічні зміни в глобальній економіці та бізнесі, тому важливо мати актуальні знання з управління бізнесом, щоб не проґавити можливості або загрози».

А Павло Груленко, Senior Technical Advisor for eHealth та учасник Executive MBA-39, пояснив своє рішення йти навчатися так: «Ми кажемо багато правильних речей про стійкість. Про те, що ніколи не пожалкуємо про те, що платимо податки для наших Збройних сил, волонтеримо та допомагаємо, і поки вони б’ються за нас на фронті – ми намагаємось втримати для них тил і забезпечити ресурсом. У цих словах немає жодного лукавства – все так і є насправді. Ба більше, війна, що триває, здатна створити умови, коли я та воїн на передовій поміняються місцями.

Але війна вимотує. Забирає енергію. Десь глибоко зсередини, часто неочевидно. Це дуже яскраво відчувають люди, які прожили минулий рік в Україні. І з цим щось потрібно робити. Для мене найкращий спосіб проходити «темні часи» – це активно готуватися до наступного, світлішого періоду, періоду можливостей, які гарантовано прийдуть. Вивчати інструменти, які дозволять такі можливості бачити та використовувати тут, в Україні.

Насправді немає універсального рецепту підготовки: записатися на курси стрільби, вивчити додаткову мову, опанувати інноваційну технологію?.. Для мене відповідь така: готуватися до нових глобальних можливостей для України стати самостійним гравцем на світових інноваційних ринках – і бути тим, хто ці можливості зможе використати.

Це як серфинг: важливо знати, яка наступна хвиля моя. Коли вона буде на піку – її бачитимуть усі. Але у той момент вже треба тривати рівновагу на її гребені. Як сказав професор kmbs Євген Пенцак, “Освіта MBA – це не гарантія, що ви зловите можливості, які будуть для вас доступні. Проте без MBA-освіти ви не матимете інструментів, щоб їх зловити”».

З відповідей учасників здається, що окрім раціонального складника, навчання під час війни має ще один – почасти терапевтичний. Про це каже й Едуард Мальцев, керівник програми Presidents’ MBA kmbs: Ми зараз проживаємо особливі часи. Мир, який раптом змінився на війну, релокації, обстріли, міграція. Навчатися в цей час означає і віру в майбутнє, і готовність діяти – тут і зараз. Навчання в цей час допомагає піднятися над ситуацією, в якій ми знаходимося, краще зрозуміти можливі способи дій та спертися на майбутнє, картина якого вказує напрямок і стабілізує емоційний стан. Навчання стає точкою опори для керівників і підприємців. Під час війни здатність управлінців діяти самим допомагає діяти командам і організаціям».

Як це – вчитися під час війни?

Для МВА-учасників kmbs перебувати «на поверсі» завжди було особливим досвідом. Адже атмосфера живого спілкування з колегами та професорами – це частина цінності навчання. Втім, реалії війни змушують до змін. Зокрема, під час повітряної тривоги учасники мають працювати в укритті. Взимку, під час масованих обстрілів цивільної інфраструктури, траплялись і відключення світла. Проте жоден з учасників, з якими ми спілкувалися, навіть не відзначив цей чинник як важливий.

Так, Дмитро Тищенко сказав, що необхідність навчатися в укритті жодним чином не впливає на враження від навчання: «Подекуди це навпаки заспокоює: допомагає зосередитись і не думати про безпеку щосекунди. Перейшли в аудиторію в укритті й далі працюємо над тим, заради чого і зібралися». А Денис Шевченко просто і лаконічно відповів: «Усе добре. Укриття не проблема».

Виглядає так, що побутові незручності, спричинені війною, вже відійшли на другий план. А на першому залишилося власне те, заради чого учасники й прийшли до школи.

Цінність управлінської освіти

Від початку навчання пройшло вже пів року, й учасники встигли і відчути «дух школи», і зрозуміти, що для них становить найбільшу цінність, і навіть стикнутися з першими складнощами. Зокрема, Денис Шевченко зізнався: «Мені важко даються домашні завдання з гуманітарних курсів. Але вони йдуть на користь!».

Дмитро Тищенко найбільше цінує у навчанні спільноту та викладачів. «Особливо – їхню відкритість навіть до “тупих” запитань, – каже він. – Це дійсно допомагає краще засвоювати матеріал, і він набуває зовсім іншої ваги, саме завдяки тому, що викладачі створюють дуже екологічну та етичну атмосферу в спілкуванні з учасниками та між учасниками. Я, насправді, найбільше насолоджуюсь моментами, коли викладачам вдається збурити дискусію, і їм лише треба спостерігати та модерувати, а ми між собою обговорюємо певну тему й доходимо порозуміння.

На шостому модулі вже відчувається приємна складність, домашні завдання стають абсолютно нетривіальними. Треба не просто прочитати книжку й написати рефлексію, а виконувати набагато більш багаторівневі вправи. Відповідно, у перервах між модулями треба напружуватися, виділяти більше часу (і саме якісного часу, коли ти в ресурсі!), відривати себе від роботи. Але моя мотивація йде зсередини, тому це навіть приємно: адже я роблю це для себе, а не для когось іншого.

А ще навчання для мене зараз – це море інсайтів, списаних блокнотів, нотаток, які конвертуються у майнд-мепи, а ті – у плани дій. І не лише щодо трансформації компанії, але й щодо персонального розвитку. Я раніше думав, що до 30 років формування особистості практично завершується, але виявляється, що можна докорінно змінювати ставлення до деяких речей навіть у зрілому віці. Це підтверджує досвід мій і моїх одногрупників, з якими дуже цікаво спілкуватися. Взагалі, у нас класна атмосфера, яка допомагає засвоювати знання».

Про особливості навчання у дорослому віці замислюється й Єлизавета Копилова. Вона поділилася: «Новому навчатися складно, та ще складніше перенавчатись у зрілому віці, коли в тебе вже є певні переконання та досвід роботи керівником, і робити завтра щось по-іншому, не так, як ти це робила вчора. Постають нові питання, про які ти ще вчора не думала, а тепер не можеш зрозуміти, як взагалі можна ефективно працювати без цієї інформації.

MBA програма розширює світогляд та готує до можливостей. Увесь час твоя голова зайнята перетравлюванням інформації, яку протягом чергового модуля в тебе “заклали” викладачі. Інколи ти отримуєш відповіді на запитання, які встигла собі поставити. А деякі теми програми для мене – “на виріст”. Сьогодні я ще не маю змоги застосовувати ці знання на практиці, та коли прийде час, я знатиму, що від мене очікується та з чого почати.

Важлива складова програми для мене – це можливість навчатись не лише у викладачів, але й у одногрупників. У нас дуже крута група досвідчених управлінців із різних галузей. Те, що для одних – норма буття, для інших – “ого, а ще й так можна?”».

А Павло Груленко розповів, що коли вступав на МВА, то обирав між кількома навчальними закладами, проте віддав перевагу kmbs: «Світ вже переріс теоретичні рамки, у межах яких досі працюють чимало бізнес-шкіл. Зараз постійно створюються нові рамки: поява штучного інтелекту, блокчейн-валют, нових геополітичних викликів тощо. І це все не встигає бути поясненим жодною теорією. На мою думку, kmbs – це школа, що намагається мінімізувати ризики “скляних стель”. Це драйвить. І примушує шукати власні.

А ще я обрав kmbs, бо вірю, що найкраще вчитися лідерству всередині України. Ми вже є значно попереду інших країн у досвіді лідерства під час кризи. Я впевнений: жодна бізнес-школа світу не має кращих case studies, ніж як сидіти на лекції у бомбосховищі під ракетами та міркувати, що я можу зробити для своєї країни».

Особлива група

Управлінці, які наважились піти навчатися на МВА під час війни, мають бути унікальними. У чому ж проявляється їхня винятковість? Олена Жильцова, керівниця програми Executive MBA kmbs, каже: «Учасники, які вступали до школи під час війни, дуже справжні, у них немає нічого штучного, декоративного, наносного. Суцільна есенція, “the very core“. Запит у кожного викристалізований, усі вони чітко розуміють, за чим прийшли до kmbs.

А ще вони висувають суворі вимоги до самих себе. Коли у нас закінчився перший рівень програми, присвячений персональним стратегіям, учасники мали захищати власне персональні стратегії. І це були дуже глибокі рефлексії щодо того, що вони далі робитимуть, як працюватимуть над собою. Цікаво й те, що під час захистів інші учасники, з одного боку, челенджили колег (скажімо, ставили багато запитань), а з іншого, виявляли неабияку турботу про них.

Також поточні учасники не діють хаотично, як це інколи буває в бізнесі. Навпаки, зараз ресурси у всіх обмежені, тому потрібно робити усе точно, влучними короткими навчальними жестами. Водночас і розслабитись вони собі не дозволяють: усі завдання виконують вчасно, багато працюють, усе продумують.

У них вже склалися міжособистісні стосунки. Негучно, недемонстративно вони стали однією спільнотою, проводять чимало часу разом і поза навчанням, у них навіть сформувався спільний гумор. Вже зараз учасники з бізнесу дають поради своїм колегам з NGO, а другі – навчають перших працювати з громадами. Є учасники, які зараз в лавах ЗСУ, є ті, які їздять з волонтерськими місіями на схід України. І вони самі кажуть про те, що колеги з групи стали для них опорою.

Скоро ми починаємо роботу над магістерськими проєктами, і мені дуже цікаво подивитися – як ця група буде працювати!».